Частина 6

Ліда

Батьки, що приїхали на вихідні до Ліди із зібраними на дачі фруктами-ягодами та Русланою, котру саме повернули з дитячого табору, одразу помітили опухле від сліз обличчя доньки. Що й не дивно – очі вже ледве розкривались. Дитина, виявивши ридаючу матір, спробували розпитати про причини, та Ліда не могла озвучити відповідь, знову мимоволі починаючи плакати. Дівчинка здивовано покліпала оченятами та пішла на двір, терміново відправлена з якимось дрібним завданням бабусі. Ніна Петрівна сама накинулась на доньку з питаннями. Та варто було їй більш-менш зрозуміти, що сталось, як онука повернулась з радісним поясненням свого розуміння ситуації.

– Мамо, я знаю! Ти плачеш, бо Ванька ріг збив? – поставила питання наївна дитина, помітивши у дворі забинтовану нещодавно голову барана, у якого вже перетворилось привезене з-під Ярославля ягня. Розумна, іменована Ванькою, тварина примудрилась розбити голову до крові, під час з’ясування життєво-важливого питання: «Хто головний у отарі?». Довелось Ліді рятувати це «горе», вмовляючи копитного красеня потерпіти, доки хазяйка накладала пов’язку на розбиту голову. Він чесно терпів, а от сусідка, котра з цікавістю спостерігала цей процес через паркан, відверто обурилась почутим «телячими ніжностями».

– Ванюша, лапочка… Та я так з сином не розмовляю, – хмикнула жіночка, і тут же, озираючись на якийсь гуркіт, продемонструвала своє спілкування з дітьми, яке з цезурних слів мало лише імена та сполучники. Ліда тоді лишень відмахнулась, намотуючи бинт на розбиту голову тварини, і не ризикуючи повертатись до говірливої пані, аби не демонструвати заплакане обличчя. Як там сусідка і до кого звертається – її особиста справа, хоча спілкування з дітьми за допомогою безперервної нецензурної лайки відверто дивувало. І наче ж словарний запас у жіночки не найгірший, вища освіта є. Чи то посада колгоспного зоотехніка привчила так розмовляти?...

Ліда, почувши версію Руслани, крізь сльози гірко засміялась. «Плаче через барана…» Якби ж то було все так просто…

–Так, через барана, – зітхнувши погодилась за дочку, бабуся, – Іди но Русланка, пограйся з Веронікою.

–Але ж мама плаче…

–Я займусь твоєю мамою, а ти малу забери. Там он на порозі відро з черешнями стоїть, наберіть та йдіть на вулицю гуляти, друзів пригостіть. Давай-давай, швиденько.

– Добре…– дівчинка спантеличено подивилась на Ліду і, всадовивши сестру у коляску, як слухняна дитина, пішла на вулицю. Бавити малечу вона була звична.

– Довго нюні розводитимо, через «барана»? – вперла руки в боки жіночка, варто було онукам зникнути з поля зору.

– Мамо!

– А як його ще назвать? От же ж скотина… Сволота… Казала тобі – козел ще той… Могла нормального чоловіка обрати? Але ж ні, кохання в неї… Все, давай заспокоюйся і пішли працювати. В тебе он такий срач у літній кухні – якраз є привід прибиранням зайнятись, а з ним і думки до ладу прийдуть!

– Не впевнена…

–Так пішли– перевіриш! – мати, не дуже ніжно смикнула Ліду з дивану і потягла за собою.

Може матері й допомагав такий метод впорядкування думок, та для Ліди він категорично не підходив. Відшуканий та витягнутий матір’ю з усіх дальніх кутків мотлох, викликав ще більший розпач. Та суперечки і спроби припинити це безглузде заняття, чомусь назване «прибирання» дійсно трохи відволікали. Важко не відволіктись, коли мати знаходить десь в дальньому кутку під столом брудну трилітрову банку з під олії (явно Руслана сховала, аби не мити) виносить її на ганок і на всю вулицю обзиває тебе «засранкою». Досить специфічний метод допомогти доньці. Якоїсь миті у Ліди взагалі виникло враження, що мати, відшукуючи черговий «срач», щиро радіє можливості «тицьнути носом дочку» у недоліки її життя з Олегом.

– Казала тобі, наведи порядки, викинь мрійливу дурню з голови! Не дарма я завжди Олега недолюблювала. Безрука підступна сволота! Ніколи він не вмів, ані влаштуватись нормально, ані грошей заробити…

– Та хіба ж в грошах щастя? – розпачливо спробувала заперечити Ліза, на що Ніна Петрівна скривилась та почала вкотре довго й ґрунтовно пояснювати нерозумній дитині свою політику.

– Так, не в них, але точно у їх кількості! Он у батьків Олега є все: квартира трикімнатна в центрі Донецька, обставлена так, що очі розбігаються (одна люстра бронзова чого варта!), і за кордон вони їздили (стільки всього навезли… Лишень від сервізу з майже прозорого фарфору можна свідомість втратити) і «Волга» в них нова, темно-синя (такого насиченого кольору, що їм патрульні на дорогах честь віддають, так, на всяк випадок, бо явно ж «велика шишка» поїхала) і просто грошей кури не клюють, бо батько не остання шишка у шахтоуправлінні! А Олег за вісім років для тебе та дочок нічого не міг випросити! І не потрібно мені тут згадувати ті жалюгідні залишки на кшталт старої люстри, чи пари відрізів іранської «газової» тканини! Та за таких достатків родини чоловіка ти мала як сир в маслі кататись, а ти сидиш зі своїми баранами у задрипаному селі, в домі, що навіть водопроводу та туалету в хаті не має! А все через те що дурна – не вмієш ні нормального чоловіка обрати, ні вимагати того, що належить по праву! Он вчись у молодшої сестри – Наталочка ще в інституті вчиться, а кавалери вже такі дарунки підносять, що дивитись любо-дорого: імпортна косметика, одяг, прикраси…