Частина 5

§§§

--Я все виконала! – сіроока дівчина знову сиділа перед жінкою в затіненій кімнаті, і нетерпляче заглядала у очі співбесідниці. Наіра задумливо дивилась на клієнтку, не дивуючись такій цілеспрямованості, та відсторонено роздумуючи над причинами, з яких люди обирають собі таки вихлясті життєві шляхи. Красуню не зупинив, ані перелік потрібного матеріалу, ані вимог. Вона дійсно все принесла і все виконала, хоча то й зайняло досить багато часу. А більшість же таких замовників, навіть спочатку погодившись, вдома, після обдумування на свіжу голову своїх забаганок, та співставлення їх з об’ємом клопоту та вартості, таки відмовлялись. Через здоровий глузд, невіру, гидливість… Цю – нічого не зупинило.

--Давай, – жінка простягла руку.

--Це ж точно спрацює? – подалась вперед клієнтка, стискаючи пальцями опуклий саморобний паперовий конверт зі здобутими інгредієнтами.

-- Якщо не спрацює, я поверну тобі гроші, – байдуже знизала плечима Наіра, – та до сьогодні в мене проколів не було.

-- Добре… Ой! – з комоду раптово зістрибнув чорний кіт і, невдоволено фиркнувши, вийшов з кімнати під уважним поглядом хазяйки, – Він шо, живий? А я думала опудало, – розгублено мовила гостя. Подібна помилка не була дивною. Цей кіт відрізнявся неймовірним спокоєм і дуже рідко взагалі ворушився на своєму улюбленому місці під час прийому відвідувачів. Власне це була одна з причин, чому господарка дозволяла йому завжди полишатись у кімнаті. Одна, проте зовсім не головна.

-- Та ні, живий… Знаєш красуне, це коштуватиме дорожче, – задумливо мовила чорноока жінка.

--Скільки? – Клієнтка, як не дивно, не обурилась підвищенням ціни. Вона марила райдужними перспективами, і якісь несуттєві перепони вже не могли звернути білявку з обраного шляху. Господарка кімнати неспішно написала на аркуші суму вдвічі більшу за попередню.

-- Я згодна.

-- Ти маєш останній шанс передумати, – Наіра уважно дивилась на дівчину, котра невдоволено стисла тонкі губи. Молода, гарна, здорова…Чого ж тобі нормальний життєвий шлях не обрати, вільного чоловіка знайти? Звичайно, цей гарний, високий, спортивний, не п’є, не палить, культурний, батьки зовсім не бідні і мешкають у місті… Та він же такий не єдиний... І доля у тієї сім’ї, яку жінка саме вирішила подивитись перед візитом клієнтки, зараз яскрава, гілляста, сяюча на сріблястому піску буття. Така доля мимоволі викликала повагу, як сильне гарне дерево у квітучому полі. Але саме такі дерева найчастіше притягують блискавки… Та у будь-якому випадку, таке важко зламати, а якщо й зламаєш, воно довго ще боротиметься за життя. Своє і тих, кому воно давало прихисток…

-- Я вже все вирішила.

-- Одного разу зламана чужою рукою доля все одно вирівняється, не полишив без уваги того, хто її зламав…

-- Залякуєте? Мені нема діла до ваших забобонів, – панянка різко вирівнялась і критично примружилась. – Чи ви самі боїтесь? – клієнтка явно не замислювалась про ціну, яку належало заплатити за своє замовлення. Не чула, не бажала слухати аргументи розуму. Прагнення отримати бажаного чоловіка, а з ним і квиток з набридлого до оскомини села, у інше, красиве «міське» життя, перекривало усе. Протиріч у своїх міркуваннях вона не помічала, попереджень слухати не воліла.

-- Чого мені боятись? Це не мій хрест, – жінка знизала плечима, навіть не глянувши на покладені на стіл гроші. – Добре, я все зроблю. Йди.

Клієнтка встала, підозріло покосилась на жінку за столом, та з гордо піднятою головою неквапливо вийшла. Дівчина вірила у силу намовлять, та не вірила у вищі сили. І як то поєднується в цій молодій голові? Проте вона така не одна…

Приготувавши всі інгредієнти, Наіра почала плести замовляння. Робота йшла важко, полум’я тонкої свічки бентежно тріпотіло, то майже згасало, то металось як навіжене, намагаючись опалити темне волосся людини. Кіт, який невдоволено повернувся після того, як пішла клієнтка, сидів і уважно дивився на свічку з іншої сторони столу. Сидів зовсім нерухомо, навіть не тріпаючись від полум’я, що неодноразова загрожувало вкоротити його довгі вуса. Ця тварина зараз взагалі мало нагадувала звичайного домашнього улюбленця, радше скульптуру з незрозумілого, наче вкритого сірим, ледь помітним туманом, матеріалу. А вже котяча тінь стала взагалі дивною – довгою, крилатою, майже нерухомою, попри хаотично танцююче джерело світла, вугільно чорною. Ця моторошна тінь так перекривала предмети, що здавалось у її межах все безслідно зникало в чорній безодні. Та господарку кімнати нічого не дивувало, а інших свідків подібних метаморфоз поряд не було.

Коли жінка підняла над свічкою невелику, принесену клієнткою скляну посудину, і почала акуратно позначати дрібними червоними краплями периметр, полум’я затріщало та здійнялося так, наче горів не гніт, а в’язанка сухого хмизу. Яскраве світло на мить осяяло невелику кімнату, вихопивши з темряви дивного кота, наче закутаного у власну тінь, та його господарку. Нещадно висвітлило численні зморшки на обличчі жінки, надавши їй віддаленої схожості з казковою Бабою-Ягою і миттєво посріблив прядку у її, до сьогодні чорному, як південна ніч, волоссі. Через мить світлий відблиск, що з’явився від початку ритуалу над вогником, намагаючись його загасити, наче втягнувся в темне скло невеликої пляшечки, в якій полишались залишки принесеної клієнтки рідини. Полум’я приречено зітхнуло, опало, вирівнялось и набуло червоного відтінку. Жінка дочитала необхідні слова, загасила свічку і втомлено застигла в темній кімнаті. Замовлення виконано…