Частина 4

Гертруда

Гертруда саме збиралась додому, коли в учительську кімнату влетіла Ірина – вчитель географії. Пролетівши повз колегу як фурія, панянка, ледь не перекинувши довгою світлою косою вазу з квітами, покидала речі у торбу й вискочила з такою швидкістю, що ніхто з присутніх й слова вимовити не встиг.

-- Знову мабуть з директором посварилась, – зітхнула Гертруда, складаючи черговий стос зошитів у свою сумку.

-- Схоже. І коли наша Щука вже мужика знайде? Роздратовані матусі школярів бігають до директора вже майже через день, бо їх чоловіки не лише на збори до географічки занадто радісно бігають, а й зачастили індивідуально, «уточнювати як справи у їх чада», – іронічно хмикнула Маргарита, молода вчителька молодших класів. Гертруда лишень сумно зітхнула. Іра, чи «Щука», як її за спиною називали не лише учні, була розлучена. Молода, гарна, вона була, так би мовити, у активному пошуку, при цьому не переймаючись одружений чи холостий чоловік потрапляє у її поле зору. А село ж ще не остаточно забуло пікантну історію про те, як Ірина крутила роман з якимось професором інституту, доки вдома чекав чоловік. Власне кажуть він і розвівся з нею, через сумніви у своєму батьківстві народженої пізніше доньки. А після розлучення Ірина взагалі фліртує з усіма, від директора до будь-якого представника протилежної статі, що випадково трапиться на шляху. Звичайно то регулярно приводить до скандалів. Невідомо чи вразили директора при прийнятті на роботу наївні сірі очі та довга коса цієї красуні, та зараз, коли скарги невдоволених матусь висипаються на його голову, як з Рогу достатку, Олексійович проблемну пані не сильно жалував. Проте в селі вчителів було не так багато і тому – терпів. А між тим Іра все частіше, після чергової сварки, старанно демонструвала ображене обличчя «святої невинності» та скорочувала собі робочий день аргументом: «як я з дітьми працюватиму, коли у мене нерви?». Поки що цей номер працював, та, схоже, чим далі, тим гірше. Школярі були звичайно щасливі, коли в них раптово відмінявся урок, та іншим вчителям посеред учбового дня пережити стихійне лихо у вигляді тридцяти вільних бешкетників, було геть нелегко. А тих маленьких дияволів ще ж потрібно потім якось зібрати на наступному уроку, а це завдання, той ще ребус з купою невідомих та непередбачуваних. Єдине, що втішало весь вчительський колектив сільської школи під час таких випробувань, то надія на те, що молода та гарна жінка навряд чи довго буде сама, нехай і має трирічну доньку на руках. До Ірини гарно липли чоловіки, тож всі нетерпляче чекали коли вона вже знайде собі когось та заспокоїться.

-- Аби ж її не звільнили через ці скарги, бо тоді читати географію взагалі нікому буде… Та й не завжди Ірина винна, – мовила Гертруда, скрушно хитаючи головою.

-- Може і не завжди, та в більшості випадків причини для скарг явно є, – хмикнула Маргарита, – я он на днях бачила, як вона воркувала з чоловіком квітководши… О-о-о, ви б бачили.… Кішка березнева, не менше. А між іншим у його дочки географія почнеться лише з наступного року. Наша «свята» вже й привід пристойний не шукає…

-- Та ну? Ні, цей точно не її здобич: міський, з дружиною нормально живуть, не сваряться, двійко дітей, молодша не так давно народилась, – із сумнівом протягла Гертруда.

-- Оце таких і найпростіше сцапати, при правильній обробці. Ти помітила, шо Щука останнім часом фарбуватись стала частіше? Явна ознака, шо на когось націлилась…

-- Зате дітям легше. Коли вона з макіяжем, то набагато добріша, а коли без косметики – журнал так і рясніє двійками та колами.

-- Дітям і так і так непереливки. Добра – нічого до путя не питає, зла – нічого не розказує… А потім Володимирович на уроках історії, окрім свого предмету, вчить учнів ще й географії, бо діти столицю Греції у Африці шукають, а Англію у Австралії…

-- Щось ти її зовсім не жалуєш, – покосилась на Маргариту вчителька німецької мови.

-- А звідки в мене любов до цієї вішалки, якщо я її за косу відтягала навіть від власного чоловіка? – стисла невдоволено губи Маргарита.

-- Справді? Коли це таке було?

-- Ой, та не кажіть, що не чули, в нашому ж селі перднути непомітно не можна, – відмахнулась молода жінка, – Мій, звичайно, потім божився, що «нічого такого» не було і взагалі, то все вона. Може й вона… Сучка не схоче кабель не скоче… Та я ж Миколу теж не перший день знаю, йому гарну ніжку покажи, щось пообіцяй і він вже ладен безкоштовним віслюком працювати. Щоправда з тих пір він не лише у її кабінеті, а й у околицях не з’являється, аби мене не сердити, – похмуро відповіла молода вчителька.

-- А я ще дивувалась, чого це вона з тобою в учительській намагається не полишатись, – хмикнула Гертруда.

-- Боїться. Я її тоді гарно за патли потягала. А взагалі, дурепа вона. Навіть свиня не гидить, там де спить, – Маргарита презирливо знизала плечима.

Олег

Ми святкували день народження Ліди. Кругла дата – тридцять років. Шашлик, вино, дві машини гостей у дворі та море квітів. Дім був схожим на божевільний мурашник, у поєднанні з квітковим магазином. Доньки захоплено розглядали величезні букети, поставлені просто у відра, бо іншої тари для такої їх кількості у нас просто не знайшлось. Природньо, що квітів було багато, адже і я, і Ліда працювали в цій сфері, а всі друзі вважали своїм святим обов’язком порадувати іменинницю оригінальним букетом. Та що було очікувати, якщо лише колгосп поздоровив букетом з тридцяти червоних троянд?