Частина 3

§§§

На столі в темній кімнаті горіла тонка церковна свічка. Полум’я вередливо металось, тріщало та коптіло, раз за разом намагаючись згаснути. Біля свічки лежав чоловічий носовичок та стояло блюдце з прозорою водою. На відстані простягнутої руки від круглого, вкритого темною тканою скатертиною столу, знаходився комод, на якому, практично гублячись у загальних сутінках кімнати, сидів чорний кіт. Досить велика тварина уважно, наче на застиглу від переляку мишу, дивилась на носовичок. Очі вусатого хижака моторошно зблискували, відображаючи мерехтливе полум’я. У кріслі за столом сиділа трохи сутула чорноволоса літня жінка в довгій сукні і монотонно, нерозбірливо промовляла якесь довге замовляння. Іноді пані робила паузи і кидала серйозний погляд на примхливе полум’я, що містично відображалось у її великих темних очах. На середині чергової фрази свічка згасла.

–Ні, красуне. Не пройде номер. Просте замовляння не візьме його. Занадто мало матеріалу, та й сильні сили їх сім’ю бережуть… Бачила як полум’я металась ? – мовила пані, втомлено відкидаючись на спинку крісла.

–Але ж… невже нічого не можна зробити? – молода світловолоса дівчина, що сиділа навпроти, зі сподіванням подивилась у байдуже обличчя співбесідниці.

–За великого бажання все можна… Та для отримання цього чоловіка, потрібно звертатись до вищих сил, а вони і борги, і відсотки вміють стягувати як ніхто інший. Розраховуватись за здобуте доведеться не лише тобі, а й твоїм дітям, – Жінка уважно подивилась у обличчя клієнтки, проте та наче й не почула її слів. Не часто в цій кімнаті були такі відчайдушні відвідувачі, що в погоні за бажаним зовсім не зважали на ціну. Не любила жінка таких, хоча й бралась за роботу, вважаючи, що левову частку відповідальності несуть самі замовники. Це в першу чергу їх прагнення, а отже і їх клопіт. А вже за своє скромне посередництво, вона якось з потойбічними силами домовиться.

-- Я згодна! – клієнтка рвучко подалась вперед.

Господарка кімнати з помітним скепсисом оглянула молодицю, потім перевела погляд на кота, що досі не відводив погляду від чужого носовичка і, трохи подумавши, неквапливо почала писати перелік потрібного на аркуші. Не кожен день почуєш миттєву, без роздумів, згоду ризикувати власними дітьми. І не схоже, що дівиця закохана до нестями. Швидше розрахунок… Чи тимчасова примха… Хоча, якщо вона і власну дитину не любить (і не абстрактну, з майбутнього, а цілком реальну – у клієнтки вже є маленька донька) яке вже тут кохання до чоловіка…

– Обов’язково потрібно ось це і ось це, – жінка, дописавши, підкреслила кілька пунктів у списку, – потім, якщо принесеш, я зроблю замовляння на крові. Воно коштує стільки…– хазяйка кімнати зазначила на папері цифру, – Якщо такий приворот правильно зробити, чоловікові буде простіше померти, аніж від тебе піти. Та цей процес складний і не швидкий…

–Але можливий?

–Так, якщо ціна влаштовує.

–Чудово!

Двері, що стрімко зачинились за клієнткою, знову загасили запалену на столі свічку, зануривши кімнату у напівтемряву. Проте господиня не робила спроби увімкнути світло. Натомість вона задумливо дивилась на косі місячні промені, що пронизували приміщення крізь нещільно закрите шторами вікно. У сріблястому світлі було помітно, як продовжує рівномірно стікати віск зі свічки, наче вона й надалі горить. Над тонким чорним ґнотом наче кружляв ледь помітний зблиск, за яким уважно стежив кіт.

–Та сильний, сильний, – задумливо мовила жінка, – проте й на тебе кайдани знайдуться. Вся справа у ціні…. Якщо ця красуня не злякається… Щоправда ця може й не побоїться. Чи то недальновидна, чи то просто дурна…

–Ма-у…– подав голос вусатий хижак, сплигнувши з комоду лише після того, як віск нарешті перестав стікати.

–Що, цікаве завдання у нас з тобою намічається? – мовила його хазяйка, погладжуючи шовковисту шерсть тварини, котра неспішно наблизилась. Кіт незадоволено фиркнув. – Не подобається? – жінка здивовано подивилась на свого улюбленця, – Чого б то раптом? Не вперше ж подібне… Та не переймайся… Може дівчина й не сподобиться. Один перелік потрібного досить непростий.

–Ма-у…– протягнув не дуже впевнено кіт, красиво вигнув спину і діловито почимчикував до виходу з кімнати.

–А може й не передумає… І чого мені часом здається, що свобода вибору не найкращій дар для людей…?

Ліда

–А ти не боїшся, що твій чоловік гуляє? – спитала Ліду сусідка, котра завітала «за склянкою цукру», а насправді – трохи потеревенити. Господарка дому пусту балаканину не дуже любила, проте й виганяти гостю вважала неввічливим. Отож і сиділа вгодована чорнява жіночка у строкатій ситцевій сукні в кухні Ліди зі склянкою цукру в руках, вже більше години, катуючи нещасний табурет надмірною вагою та ставлячи недолугі питання.

–Ні. Я йому довіряю, – відповіла Ліда, нарізаючи цибулю на борщ.

–Тю, ну ти і дурна. Хто ж чоловікам довіряє? Їх тримать треба в залізних рукавицях! – зневажливо фиркнула сусідка.

–Навіщо? Якщо у сім’ї відсутня довіра, то й сім’ї вважай немає. Так, двійко чужих людей, що мешкають в одному домі.