Частина 1

Життя такий автор, з яким жодній фантазії

не порівнятись.

Ліда

Серед полів та лісосмуг, по старенькій асфальтованій дорозі їхала, підскакуючи на вибоїнах, вантажівка з причепом, заповнена різноманітними речами під самий верх. Випираючи ніжки стільців, столів та деталі інших побутових речей давали чітке розуміння – хтось кудись переїжджає. В кабіні автомобіля сиділо троє: сивий кремезний водій, молодий русявий хлопець спортивної статури та його дружина, струнка темноволоса дівчина. Не звертаючи уваги на довгу дорогу, всі троє були усміхнені, а жарти та розмови не стихали ні на мить.

-- О, дичина! – раптом розсміявся молодий чоловік, відволікаючись від обговорення чергової теми та вказуючи на зайця-русака, котрий вистрибнув на дорогу та, сахнувшись, перелякано помчав поперед машини.

-- Куди?! Я тебе вже приглядів на вечерю! – обурився зі сміхом водій, коли косий, за пару хвилин шаленого бігу, додумався таки заплигнути у куші узбіччя, мелькнувши на прощання пухнастим хвостом.

-- Хижаки… Обійдетесь. У звірятка сьогодні інші плани, – хмикнула весело дівчина. – Тим паче, що вас вдома чекає шашлик, – розсміялась вона, споглядаючи на ображене обличчя водія, – самі ж розповідали.

-- Ні, ну то ж м'ясо зайвим не буває. Я б і йому знайшов місце в холодильнику, – розсміявся чоловік у відповідь, – Це ж не діло – спокусливо хвостом помахав, і в кущі!

-- Тоді Михалич, потрібно було обігнати, трохи пригальмувати, та хапати за вуха прямо з кабіни, – продовжувала жартувати дівчина, – а не намагатись розчавити тваринку колесами.

-- О, Лідо, ми вже майже приїхали, – усміхнувся у вуса молодий чоловік, котрий саме відвів погляд від порослого чагарником узбіччя і помітив нехитрий дороговказ з потрібною назвою.

-- Так, Олег, схоже, – зраділа молодиця, прочитавши назву села, – Що, Кукла, втомилась? Скоро випустимо вас з Муркою на чисте повітря лапи розім’яти, – мовила Ліда, вже звертаючись до невеличкого собаки, що сидів у неї біля ніг, та смугастої кішки, котра згорнулась клубочком на руках, та з цікавістю підняла мордочку.

-- Ти диви, наче розуміють! Ні, ну це ж треба, які вони в вас дресировані! Тик тихо просиділи всю дорогу, що я про них майже забув! – здивовано похитав головою водій, поглядаючи на домашніх улюбленців молодої пари, котрих спочатку категорично не бажав пускати до кабіни, мотивуючи тим, що: «загадять же мені там все, а ще раптом чогось злякаються, так взагалі лови безглузде створіння десь під педалями…»

-- Я ж казала, що гарантую їх пристойну поведінку, – задоволено усміхнулась молодиця, згадавши чого вартувало їй вмовити Івана Михайловича, доволі грізного та суворого на перший погляд чоловіка, дозволити везти своїх чотирилапих улюбленців в кабіні.

-- Так, з тваринами Ліда вміє домовлятись. Вона за бажання і дикого кабана, мабуть, вмовила б вдати з себе килимок, – усміхнувся Олег.

-- Не перебільшуй, – розсміялась молода жінка, роздивляючись село, що відкрилось поглядам пасажирів з пагорба. Їх нове місце проживання. Виглядав населений пункт досить симпатично та цивілізовано, особливо після маленького, загубленого в лісах Харківської області лісництва у десяток дворів. Одна дорога чого варта – новенький асфальт від в’їзду! Це вам не розбита, розкисаюча кожну осінь та зиму до стану «не проїдеш, не пройдеш» глиняно-піщана колія, котрою лише на їх мотоциклі «Тулі» і проїдеш, ну, або на тракторі. Тут же гладенький асфальт, побілені бордюри, заправка на початку села, клумби з квітниками, рівненько посаджені вздовж дороги молоді тополі, акуратні будиночки, прибрані городи. Та он навіть колесо огляду та якісь атракціони видно між будинками!  Їх новий дім. Як тут все буде?

Взагалі, 1988 рік став для Ліди роком чергової зміни місця проживання. Брянськ, Донецьк, хутір під Ростовом-на-Дону, лісництво біля Ізюму і ось тепер це село в Донецькій області, голова якого запросив її на посаду агронома-квіткаря. Надали житло з власним подвір’ям, городом. Обіцяли забезпечити роботою чоловіка… Коханого чоловіка, який після їх випуску з інституту, як перекоти-поле, змінював місце проживання, таскаючи за собою дружину та дитину. І наче ж не військовий, а дендролог, лісник, якому за статусом належить бути цілком осілим та прив’язаним до свого лісу, але ж ні, місця роботи у нього змінювались мінімум раз на рік. І чоловік, підхопивши жінку та дочку, вмовивши молочними ріками та кисільними берегами на новому місці, знову відправлявся у світле майбутнє. Та відправлялись до світлого майбутнього, а опинялись… То в орендованому міні-флігелі (шаг у довжину, два в ширину) на околиці міста, то в якомусь забутому Богом лісництві. І що факт, кожне нове місце проживання, все більш невигідно відрізнялось від попереднього. Тенденція трохи лякала. А взагалі, схоже Ліді дістався у чоловіки лісник-кочівник – новий вид, щоб його…

Цього разу, всупереч  наявної традиції, ініціатором переїзду виступила вона, махнувши рукою на свою скромну посаду при чоловікові (що поробиш, при однаковій освіті, перевагу в керівних посадах віддають представникам сильної статі) та сподіваючись вивести з під удару коханого. Олег працював керівником, проте з підлеглими був м’яким та добрим, намагався дружньо домовитись з усіма, замість того, аби вимагати виконувати обов’язки. Як результат – робітники прийняли доброту за слабкість і почали відверто підставляти лісника, вирубуючи деревину на продаж і нахабно «прикриваючись» його ім’ям. В обличчя усміхались, а за спиною сміялись та наживались, відповідаючи на всі питання – «лісник наказав». Сумно. Крайнім же, якщо спіймають цих «розумників», Олег буде…