Дія друга

Чоловік повільно ходить навколо стільця і від роздумів чухає потилицю. Дівчина знову спостерігає позаду.

Люд: як ми дійшли до такого?! (Підіймає стілець, вдивляється в нього) раніше тут було красиво, комфортно. Спочатку був інтер’єр Єгипту. (Перевертає стілець) потім Персія. Китай (закриває очі й тягнеться вгору від задоволення) чудовий Китай. Рим (опускає стілець на підлогу і треться щокою об долоню, від гарних відчуттів не може встояти на місці) Візантія. Турція, Іспанія. Як же це було гарно. (Відкриває очі, дивиться на стілець. Задоволення зникає і з наростаючою злобою говорить) Росія, Австрія, Британія! (Ставить ногу на стілець, тягнеться вперед і, хапаючи руками за спинку, ніби розмовляє з нею) А тепер на ділі ось це! Один єдиний старий, жалюгідний, «лишень дупу всадити» стілець!

Воля: Скоро буде краще. (Підходить до чоловіка і, тримаючи його за плече, тягне назад) Скоро буде процвітання.

(Чоловік знімає ногу зі стільця і мовчки дивиться на неї) Скоро люди стануть вільні і житимуть вільно.

Люд (з посмішкою відмахується): Тобі, пані Воле, тільки би про волю. А мені потрібен гарний інтер’єр. (Проводить рукою внизу, ніби малює щось) Ліжко, щоби і поспати (відходить далі і ніби сідає в повітрі) стіл, щоби і посидіти за ним, поїсти. (Лягає на підлогу і закидає ногу на ногу) та й ванну прийняти би. (Все лежачи) ось, що мені треба.

Воля (змарніла): і більше нічого?

Люд: Нє.

Воля (схиляється над ним і лагідно): а якщо подумати? Може ще щось?

Люд: Нє.

Воля: точно?

Люд (твердо): точно, хочаааа (встає на лікті) слідкуючи за тенденціями… (знову падає на спину і розкидає руки) смартфончик би, плазму з консоллю. Було би гарно. Все ж таки, новітня ера.

Воля (вирівнюється і повільно підходить до стільця): і навіть мене не треба?

Люд: Кого?

Воля: Волі.

Люд: та ти оно була в дев’яностих, та й загула. Без тебе прожити можна (підводиться) мені головне - це інтер’єр, все інше до лампочки. (Струшує пил з одягу) що ти є, що нема, як я зрозумів, різниці Н Е М А Є. Тебе взагалі немає.

Воля: он як…

Люд: так, кому ти треба? Га? Людям, тьфу, масі? Ні, не треба. Себто і мені не треба… ти нікому не треба. Бо тебе, воле, тяжко досягнути. А тенденції (махає вказівним пальцем) ТЕНДЕНЦІЇ, кажуть, що боротися - то в ящик себе гнати. Ні сенсу, ні вигоди.

Воля: тобі лишень би в гарному кріслі сидіти, більшого ні?

Люд (гордо ставить руки в боки): так!

Воля: ну і нехай! (Хапає стілець і кидає прямо в чоловіка, той лише встигає відскочити) тепер тобі навіть всидіти не буде де! Йолоп, без мізків! (Зникає зі сцени)

Люд (потираючи чоло): тепер і всидіти ніде. (Зникає під звуки ударів сусідів по трубам).