Тенденції

Дія перша

Пуста сцена. У центрі стоїть лише один старий стілець.

На сцену виходить чоловік, одягнений у вільну сорочку й широкі штани.

Він впевненим кроком підходить до стільця і, підносячи його над собою,

розбиває об підлогу. Без слів зникає за кулісами.

З’являється дівчина одягнена в білосніжний спортивний костюм і розглядає шматки меблів.

Чоловік знову виходить на сцену, тримає два схожі старі стільці. Ставляє перед глядачем і, не звертаючи уваги на дівчину, боком лягає на них.

Йому не комфортно так лежати, тому він вирішує просто сісти відразу на два.

Розставляє ноги, щоби впертись ліктями і ніби вдивляється у глядачів. Починають лунати звуки ударів, ніби б’ють по трубах.

Пан Люд (різко й сердито): Тихо там! Тихо там, бісові діти! (стукає підошвою по підлозі) Звуки стають гучніші. Чоловік падає на підлогу і б’є кулаком по ній.

Пан Люд (кричить вниз): Я вас дістану! Повбиваю! (припадає вухом до підлоги, надокучливі звуки зникають, але не проходить і секунди, як починають заново лунати)

Герой зривається з місця і, лютуючи, підносить над собою другий стілець, ніби хоче кинути його на глядачів. Дівчина, що весь час спостерігала за дійством встигає лише ойкнути і втікає за куліси. Чоловік обертається і на місце першого розбитого стільця кидає інший. Той також розлітається на друзки.

Герой тяжко дихає від злості і розвертає вцілілий стілець спинкою до глядача. Сідає на нього.

Пан Люд (через плече): І чого ти втікаєш!? Чого ти втікаєш, курво!?

Пауза. На сцену невпевнено, коротким кроком повертається дівчина.

Пані Воля: Це ти до кого?

Пан Люд (вже спокійніше): до матері, ще до кого.

Пані Воля: Я твоя матір.

Переглядаються.

Пан Люд: ти моє дитя.

Пані Воля (впевнено): матір.

Знову зиркають одне на одного.

Пан Люд (відмахується): нехай так. Зараз інше важливе: що робити із ними?

Пані Воля: з ким? З тобою Люде? З твоїм людом? З нашими сусідами?