Будинок на узліссі

 Після смерті дідуся мені у спадак залишився старий будинок на узліссі . Місцеві жителі не радили туди їхати . Вони говорили , що після заходу сонця в будинку чути дивні кроки , а у вікнах з'являється світло , хоча там ніхто не живе . Я не вірив у ці історії й вирішив провести там кілька днів .

 Будинок був похмурим і занедбаним . Підлога скрипіла під кожним кроком , стіни вкривала павутина , а старовинний годинник , який давно мав зупинитися , несподівано пробив опівніч . У туж мить у коридорі почувся тихий шепіт . Я подумав , що це лише вітер , але всі вікна були щільно зачинені .

 Раптом на горищі щось гучно впало .Узявши ліхтарик , я повільно піднявся сходами . Світло ліхтаря вихоплювало зі темряви старі меблі , запилені картини та іграшки . У найдальшому кутку лежала стара дерев'яна скриня . Вона була замкнена , але кришка повільно почала відкриватися сама .

 Всередині лежав пожовклий щоденник . На останній сторінці було написано : " Якщо ти це читаєш , негайно йди звідси . Він уже знає , що ти тут " . У цей момент за моєю спиною почувся важкий подих . Я різко обернувся , але нікого не побачив . Лише двері повільно зачинилися .

 Я кинувся до них , та вони не піддавалися . Ліхтарик почав миготіти , а з темряви наближалися повільні кроки . Серце калатало так голосно , що я майже нічого не чув . Раптомхтося тихо прошепотів моє ім'я . Холод пробіг по всьому тілу .

 Зібравши останні сили , я вибив двері плечем і стрімко вибіг із будинку . Озирнувшись , побачив у вікні темну постать , яка мовчки дивилася мені вслід . Наступного ранку я повернувся разом із поліцією , але будинок був порожній . Не було ні щоденника , ні слідів чиєїсь присутності

 Минуло багато років . Я ніколи більше не повертався до того місця . Та іноді серед ночі мій телефон дзвонить без жодного номера . Коли я відповідаю , у слухавці чути лише тихий шепіт : " Ти все одно повернешся ..."