Більше і більше. Частина X

Проте я майже нічого про нього так і не дізналася. Він вправно уникав будь-яких розмов про себе. Дивний хлопець... З одного боку милий, навіть трохи сором'язливий. А з іншого... підозрілий. Я не знала про нього нічого, окрім одного...

-Каель… - його ім'я саме злетіло з моїх губ. Поглянувши на небо я знову відчула приємний подих повітря в мою спину, який явно підбадьорував мене. Від цієї думки мені стало краще. Але все ж, який в нього тип магії? Якщо подумати... від нього й справді пахло димом. Але не різким, не задушливим. Теплим. Таким, ніби десь далеко потріскував вечірній багаття. І ще... лісом.То його магія була вогнем? Але чому той вогонь був майже чорним? Хоча чому я дивуюсь? Я ж в іншому світі.

Зітхнувши від навантаження думок я тільки помітила, що вже біля будинку. Небо було темнішим і місяць висів на ньому сяючи як і зорі повсюди.

-Потрібно привести себе до ладу

Мої руки почали поправляти одяг та голову, чи волосся не стирчить дивно. Начебто все добре… З впевненістю вдихнувши я зробила крок вперед і відчинила двері. Тихо… Зайшовши всередину і не забувши зачинити за собою дерев’яні двері  я зробила пару кроків вперед

-Я дома!!

Заглянувши в кухню я нікого не побачила, дивно. Хоча свічка стояла і горіла, ще і нова

-І куди вона зник-

-Хто?- раптово почулось з-за моєї спини

Скрикнувши я обернулась майже застрибнувши на стіл, це була вона, ця бабця… Через неї я мало вдруге за день не вистрибнула зі шкіри.

З подивом поглянувши на мене вона не стримавшись голосно засміялась

-Бачила б ти себе зараз! Сміховинно!

Я насупила носа, ну чому вона завжди підкрадається. Але вона не запитувала мене нічого, ну і добре.

Ярина пройшла повз і взяла невеликий мішочок із сушеними травами.

-Ти не голодна?

-Та ні..- майже відразу вирвалось з мене. Насправді живіт уже бурчав від голоду. Але зараз мене хвилювало зовсім інше.чому вона не розпитувала в мене нічого як зазвичай робить. Можливо не помітила? Гаразд, це лише мені на користь. Провівши очима як вона розвернувшись пішла здається до своєї кімнати, я швидко взяла скибку хліба і засунула собі в рота пару печених грибів і негайно побігла до себе в кімнату. Зараз є важливіші справи! Сьогодні я зрозуміла що я всеще слабка.

Якби не той хлопець...

Я на секунду завмерла.

...тобто Каель, я не знаю, що зі мною зробив би той звір. То виглядало як вовк але виглядав набагато страшнішим. Від згадки про нього в мене пробіглись мурахи.

Підійшовши до столу із книгами мої губи стиснулись. Сьогодні я вперше по-справжньому відчула власну слабкість. Якби Каель не з'явився я б зараз, мабуть, уже була мертва.

...

Ні.

Так більше не буде.

Я стану сильнішою.

Мої очі єдва намокли, сівши за стіл і схвативши перо з чорнилом в шухляді я почала шукати в книгах магічні закляття.

З шурхотом нарешті найшовши я прийнялась навчатись. Розкравши всі книги збоку на краю стола, а одну із них перед собою «Посібник по чотирьох стихій»». Практика потім наразі треба теорію.

------------------------------------------------------------------------------------

Минула майже година.

Свічка стала нижчою, віск повільно стікав по свічнику, а я все ще сиділа над книгами. Я вже навчаюсь майже місяць але все ще не всю базу освоїла…

-Магія, магія і знову магія,- пробурмотіла з нотками втоми.

З важкістю та несправедливості цього життя та світу я відкинулась на стільці  заплющивши очі від сонливості і те як вони злипались.

-І як мені варто вивчити всі стихії?

-А хто тобі казав, що ти маєш їх всі вчити?

Я підірвалась від неочікуваної присутності Ярини. Шоковано обернувшись, я живилась на неї широко розплющеними очима в яких вже зникла минула сонливість. Бабуся Ярина стояла в дверях схрестивши руки на рівні грудей, вона була вдягнута в нічну сорочку, а її сиве волосся було зібране в обережний пучок. Вона дивилась дивно ніжним поглядом на мене як інші бабусі дивляться на своїх дітей чи внуків.

-Що ти тут робиш?- незадоволено буркнула, не люблю ж, коли мене неочікувано застають і особливо стежать за тим чим займаюсь.

-А чому ти не спиш?- відповіла вона з ноткою веселості наближаючись і заглядаючи в книжку на моєму столі.

-  Знати всю магію, звісно, добре, Агнес.

Промовивши це вона лагідно погладила мене по голові, розгладжуючи пухнасті пасма волосся.

— Але справжній маг стає сильним не тоді, коли вміє все.

Її усмішка стала теплішою.

— А тоді, коли досконало володіє тим, до чого лежить його душа, - це звучить як слова людини, яка прожила довге життя.