Навчання. Частина V

На вулиці стояла глибока ніч. Місяць висів високо в небі й сяяв так яскраво, ніби хотів освітити весь світ. Прохолодний вітер хитав дерева за вікном, а їхні тіні ковзали по стінах моєї кімнати.

Я сиділа за столом, освітленим лише полум'ям свічки. Навколо лежали книги про магію, списані аркуші та пляшечка з чорнилом.

Поправивши волосся, я уважно дивилася на магічне коло, намальоване на папері переді мною.

Залишався лише один маленький пробіл.

Останній штрих.

Варто було лише замкнути коло — і закляття мало спрацювати.

Я швидко звірилася з малюнком у книзі й одним рухом провела лінію. У ту ж мить папір спалахнув блідим світлом.

— Ой...

Різкий порив вітру пронісся кімнатою.

ГУП.

Книги з гуркотом посипалися на підлогу, аркуші паперу злетіли в повітря, а свічка небезпечно хитнулася.

Я разом зі стільцем перекинулася назад.

— Ай-ай-ай...

Потираючи потилицю, я сіла на підлозі серед власного безладу.  Принаймні цього разу нічого не вибухнуло. Це вже успіх.

Відкинувши волосся назад, я піднялася й поглянула на аркуш. Він повільно опустився назад на стіл.

Мабуть, я влила забагато мани.

Важко зітхнувши, я підняла ручку й узяла інший аркуш. Заплющивши очі, спробувала намалювати магічне коло навмання.

Кілька секунд потому я задоволено усміхнулася. Розплющила очі. І відчула, як у мене сіпається око.

— Якого біса?...

Піднявши аркуш до рівня очей, я дивилася на справжній витвір мистецтва.

Криві лінії.

Перекошені символи.

І візерунки, які взагалі вилізли за межі кола.

Малювати із заплющеними очима було явно не моєю сильною стороною. А шкода. Минуло вже кілька днів, відколи я вивчала ці магічні кола.

Вітер.

Вода.

Земля.

Вогонь.

Я навіть почала запам'ятовувати більшість символів. Найкраще мені давався вітер. Щоправда, саме через нього в кімнаті постійно панував безлад. Зате серед усіх стихій він найохочіше відгукувався на мою ману.

Схопивши новий аркуш, я вмокнула перо в чорнило й почала малювати інше закляття. Кілька хвилин потому коло було готове.

Я влила трохи мани.

Хоп.

Над папером спалахнув маленький вогник. Ну... цього разу трохи більший, ніж учора.

— Не розумію...

Я впала на ліжко й важко видихнула. Маленький вогник усе ще горів над столом.

— Вітер у мене виходить набагато краще... Вода теж. Навіть землю я можу трохи контролювати. А от вогонь...

Я невдоволено скривилася. Вогонь мені не подобався. Він був занадто непередбачуваним.

Поглянувши на свої руки, я помітила чорнило на пальцях. Кисть трохи нила від постійного письма.

— Щоб активувати намальоване закляття, потрібно влити в нього ману, — пробурмотіла я, повторюючи прочитане. — Але можна створювати закляття й без кола, лише за допомогою мани. Щоправда, це значно складніше...

Я позіхнула. Спати хотілося страшенно. Погляд знову ковзнув до маленького вогника. І в голові раптом пролунали слова Ярини: «Уявляй магію. Розмовляй із нею. Думай про неї.»

— Уявляти...

Я задумливо підняла руку. Спрямувала вказівний палець у повітря. І спробувала уявити магічне коло вітру. Без паперу. Без чорнила. Лише подумки. Мана засяяла навколо пальців. У наступну мить моє волосся різко розлетілося в різні боки. Аркуші на столі затанцювали від нового пориву вітру.

— А-а-а!

Я швидко припинила потік мани. Вітер зник. У кімнаті знову запанувала тиша. Кліпнувши здивовано очима, я провела рукою по голові.

— Чудово.

Я скептично оглянула своє волосся.

— Тепер у мене на голові гніздо.

Піднявши погляд до столу, я полегшено видихнула. Вогник зник.

— Потушила...

На щастя.

Минулого разу через мою геніальну ідею використати вітер біля відкритого вогню полум'я мало не перекинулося на штори. Ярина тоді ледь мене не прибила.

Ще раз окинувши кімнату поглядом, я застогнала.

Папери валялися всюди. Книги теж. Навіть стілець лежав на боці.

— Потрібно навчитися краще контролювати вітер...

Я задумливо дивилася в стелю.

— Щоб лежати й прибирати магією. Це була б справжня магія мрії і моя улюблена.