Пізнавання. Частина ІІ

Дім бабусі Ярини виглядав доглянутим і невеликим, наче звичайна хатинка звичайної старенької. Та хоч як придивляйся, селяни обходили його стороною. Лише зрідка хтось наважувався зайти, щоб купити трави й ліки, які вона готувала.

З одних таких днів я сиділа в коморі разом із бабусею Яриною. Насправді ця кімната більше нагадувала кабінет. Тут стояли два столи, дерев'яні ящики та полиці, заставлені книгами про трави й рослини.

Сидячи біля вікна, я сортувала квіти, коріння та сушене листя. Тим часом Ярина щось старанно записувала у товсту книгу. Як я зрозуміла, вона сама створювала довідник про лікарські рослини та рецепти. Якщо зважати на ті всі книги на полицях біля її стола.

Поряд із нею лежала дивна квітка з тьмяно-рожевими пелюстками, кінчики яких були пофарбовані в темно-червоний колір.

Закінчивши роботу, я навшпиньки поставила ящик із травами на верхню полицю. Поглянувши на бабусю, тихенько підкралася ближче.

На сторінці її книги було написано:

«Анголія — квітка, яка приманює живоцвітів. Має тверде стебло, гострі краї листків і пелюсток. Під час цвітіння змінює колір із білого на рожевий, а після накопичення життєвої сили кінчики пелюсток набувають червоного відтінку.

Для отримання життєвої сили необхідно...»

Не встигла дочитати.

Книга з гучним хлопком закрилася.

— Якщо закінчила зі своєю роботою, йди готувати вечерю, — суворо промовила Ярина, навіть не обернувшись.

Не бажаючи її злити, я поспішила до виходу. Та слова з книги не давали мені спокою.

Життєва сила? Живоцвіти? Що це взагалі означає?

Коли сонце вже почало ховатися за обрієм, а надворі засяяли світлячки, у невеличкій кухні панувала дивна напруженість.

Їжа зовсім не лізла до горла.

Я сиділа навпроти Ярини й машинально колупала ложкою страву.

Нарешті не витримала.

— Бабусю Ярино?

— Що? — спокійно відповіла вона, піднявши на мене свої світло-блакитні очі.

Від її погляду по шкірі пробігли мурашки.

Здавалося, вона бачить мене наскрізь.

Я глибоко вдихнула.

— А що таке життєва сила?

Наші погляди зустрілися. Ярина залишалася незворушною.

— А ти хочеш знати?

Я розгублено кліпнула.

— Звісно, хочу.

Старенька важко зітхнула й відкинулася на спинку стільця. Кілька секунд вона задумливо дивилася в стелю.

— Гаразд.

У її голосі відчувалася певна втома.

— Але спершу скажи мені, внученько...

Вона стала серйозною її очі знову опустились на мене.

— Чи боїшся ти смерті?

Від несподіванки ложка вислизнула з моїх рук і впала на підлогу.

Я завмерла.

Чи боюся я смерті?

Перед очима спалахнуло світло автомобільних фар.

Біль.

Холод.

Темрява.

— Ні, — чесно відповіла я.

Я вже помирала.

Смерть не була такою страшною, набагато страшнішою була темрява після неї.

Раптом ложка відірвалася від підлоги, навколо неї мерехтіли тонкі блакитні нитки.

Мої очі розширились так, що можливо зі сторони виглядало так, що вони були готові випасти.

Що це таке?

Ложка плавно піднялася в повітря й опустилася на стіл.

Ниті навколо неї зникли, немов розчинилися в повітрі.

Магія?

Повільно піднявши погляд, я подивилася на Ярину.

Тепер вона вже не здавалася звичайною бабусею. Хто вона?

— Прочитай усе, — пролунав її голос.

Кілька старих книг злетіли з полиць і впали переді мною.

Від хмари пилу я голосно чхнула.

— Ти маєш знати основи магії.

— Ви будете мене навчати? — вирвалося в мене.

Я швидко стерла шар пилу з обкладинки й нетерпляче подивилася на Ярину.

Похитавши головою вона промовила спокійним голосом

— Ні. Я не можу керувати всією магією.

Вона на мить замовкла.

— Ти маєш навчитися сама.

— Сама?

— Просто уявляй.

— Уявляти?

Вона торкнулася пальцем скроні і пильно дивилась на мене.

— Уявляй магію. Розмовляй із нею. Думай про неї.

Я кліпнула очима.

— Думай, — повторила вона.

Я важко видихнула й подивилася на книги.

Магія.

Справжня магія.

Раптом усмішка сама з'явилася на моєму обличчі.

Я схопила книги та майже вибігла з кухні. Це неймовірно цікаво! Я зможу керувати нею?!

Подумати тільки...У цьому світі справді існує магія.

Ярина мовчки провела поглядом дівчину.

Потім опустила очі на свої руки й ледь чутно прошепотіла:

— Врешті-решт ти значно талановитіша за мене, Агнес...