Розділ 22

— Там дракониха, Бажане.

Він кліпнув раз чи два.

— Ага. Дуже гарний жарт.

— Там дракониха, Бажане, — шепнула Меланка. — Вони не розумні. Вони не те що тупі… Вони самогубці! Вони вже можуть бути в неї в шлунку. Вони не могли прийти сюди всі разом дружно, щоб я їх любо-мило завернула?! Їм треба було щось таке придумати?!

— Ага… — видихнув Бажан. — Ага. Аж так! Дракониха. В замку. Дійсно! Як це ми не здогадались, треба було продумати цей варіант.

— Можеш рухати звідсіля. Я сама попіклуюсь про цей варіант.

— Може, я…

— Може, тебе також з’їдять?

— Але ж я можу бути свідком. Як раптом… ти їх не вбивала, не порушувала пакт про ненапад.

— Іди собі, Бажане. Я впораюсь сама.

Він відхитнувся.

— Як скажеш.

Вона побігла в замок. Ще ніби нещодавно по цих коридорах вона утікала — тепер ніби сама рвалась чудовиську в пащу. Тільки паща вже могла бути зайнята. Жувати, м’яти обладунки. Випльовувати те, що не сподобалось на смак. Наприклад, борода. Чи паладинська голова. Така пуста, така порожня — невже вона може бути смачна? Невже вони справді в ній щось мають, що вони всі зібрались, вони щось думали, гадали — і насправжки взялися на них напасти? Після того, що вона їм показала? Після того, як, невміла, одним махом їх порозкидала?..

Вона завмерла на порозі зали.

— Паладини! Вони на вас нападали?

— А що, хіба ти з ними щойно не розібралась?..

— Частина могла обійти вас ззаду.

— Маячня, Меланко, — кинув батько. — Якби вони обходили нас ззаду, то це б означало, що ти зі своїми обов’язками не справляєшся, і ми тебе звільняємо.

Вона віддихалась. Подивилась на батька, потім — на чорний виколотий простір, за яким вгадувалось вогнедишне чудовисько. Дракониха. Вона скрутилась на підлозі й… мирно посопувала? Ні, дивилася на них впівока.

Батько позіхнув.

— Вистава була така довга. Ми вже з пані оборонницею замку ставили ставки, на скільки це затягнеться. І я… програв. Я щиро гадав, що двох хвилин тобі буде достатньо. Тепер скажи мені, Меланко: як ти так могла?

Вона досі не могла повірити, що все гаразд. Нікого не з’їли, не спопелили, не замордували. Ніхто не схитнув її пакт про ненапад.

— Тобто… отже, ти хочеш сказати, що ніхто не обходив вас ззаду?

— Ну, може, й обходили, я не знаю. Можливо, почули, що пахне смаленим — і дали драла?

— Батьку, мені дуже важливо це знати. Ви нікого не вбивали?

— Комарика, Меланко. Це дуже страшно?..

— Батьку!

— Ні, нікого. Вони тебе просто злякались. Вони дали драла і нас не займали. Те, що ти вигадала — це було прекрасно. Я тобою пишаюсь. Я навіть більше скажу: ми з пані оборонницею замку тебе не звільняємо. Можеш далі проходити стажування.

А тепер вона вклякла.

— «Ви з пані оборонницею замку»?.. Відколи це ви дієте разом? І вирішуєте все разом?

— Відколи пані оборонниця переконалась, як шедеврально я прибираю. Жодної пилиночки не зоставляю. А їй прибиральника вже декілька століть не вистачало! Вона його навіть шукала. Але їй всі відмовляли. А тут я! І ми вже разом. Санітарний магістр та оборонниця замку! А ти, Меланко… вже друга на оборонну посаду. І от язик не повернеться сказати, що пані оборонниця замку сама не справляється. Але я за тебе вступився… І я її переконав, що ти варта цієї посади. Щоб пані перша оборонниця замку могла хоч іноді дозволити собі відпочивати.

— Ага, — тільки й видала Меланка. — Ясно. Дуже рада, що ви мене все-таки взяли. Тому що життя без цієї посади для мене було б не життя.

— О! А я що казав, — видав батько. — Вона цією посадою горить, вона палає. Ніхто не впорається за неї краще. Хіба що, звісно, пані перша оборонниця замку.

— Так, звичайно, — підтвердила Меланка.

Дракониха ліниво ворухнула лапою. Мовляв, кінчайте вже, не заважайте. Як мінімум, сьогодні можете лишатись.

— І все-таки… роздягнути їх — це було шикарно, — мовив батько.

— Так, я знаю.

— А що то за папірчик був? Нащо?..

— Пакт про ненапад, — махнула Меланка. — Вони не нападають, ми не нападаємо. І всі живуть в мирі та злагоді.

— Ти просто майстер зі знущання.

— Не треба перекручувати мої слова. Я майстер із миру та злагоди. А зараз я понесу засвідчити цей пакт про ненапад, ви тут з пані оборонницею замку сюсюкайтесь і насміхайтесь.

Батько хмикнув.

— Зараз?.. Може, вже після сніданку? Бо зараз виявиться, що поки ти туди дістанешся, то згадаєш, яка ти голодна і зла — і що вже від того міста зостанеться?..

— Мир і злагода, — натхненно проказала вона.

І вже незабаром так само натхненно рушила засвідчувати свій пакт про ненапад. Планувала помахати ним перед Дем’яном, а там вже буде видно, що і як. Ліс був прекрасний — так само, як її настрій. Нічого й ніби не нагадувало про те, що її магія нещодавно чорнила все підряд, виривала дерева, нищила все, на що натикалась.