Розділ 19

Воно мало розум. Воно не було просто дикою та смертоносною істотою, що хотіла спопелити їх полум’ям — воно думало, слухало, воно мало розуміння. І воно могло аналізувати, передбачати їхні дії. І воно...

— … отримає відповідь.

Меланка хмикнула.

— Так, звісно. Викинемо якісь драконячі кістки?.. Де нам їх знайти?

— Я думаю, зійдуть будь-які.

— Ну, але це не прямий символізм.

— Ну, але зрозумілий.

Вони постояли, замислившись.

— Воно ж просто ще більше розлютиться.

Батько видав:

— Зате ми дамо йому відповідь. Раптом воно з висоти своїх інтелектуальних здібностей вважає нас безмозкими створіннями, яких так просто можна вбити?

— Тому ми теж пригрозимо йому знищенням.

— Ми скажемо, що теж так вміємо. Ми з ним на одному рівні.

Вона випросталась.

— Бери вище! Ми можемо помагічити, проявити креативність...

— … і скласти з кісток крильця.

Меланка повторила:

— Крильця?

— Крильця. Я вирішив, що кістки тут валяються хіба що людські, а це непрямий символізм, і воно може подумати, що ми висловлюємо бажання самознищення, а не драконознищення, отже, нам потрібно щось більше.

Вона кілька секунд на нього дивилась.

— Тобто, коли я так казала, ти не міг погодитись одразу?..

— Ні, звичайно. Я ж командир нашої команди і я маю бути ідейним генератором.

— Батьку?

— Винен. Каюсь. Ти мала рацію.

Отже, вона залишилась на варті, а він взявся за реалізацію. Згори, від дракона нічого не долинало. І Меланка просто чекала. Вслухалась, хоч і знала, що почути щось немає шансів: дракон же був беззвучний, мов примара, поки не пішов на них в атаку. Аж дивно, як йому це вдавалось — такому масивному, страхітливому і водночас… моторошно тихому?

Звичайно, поки він не починав ревіти. А тоді вже трусилися стіни.

Меланка намагалась пригадати його вигляд. Хоч не було й часу роздивлятись, але в пам’яті відклалось. Чорнота… Його луска — чорна без проблиску, чорніша за ніч, за безодню. Аж до того моменту, поки не з’являлось полум’я. Тоді луска на череві розжарювалась до червоного.

Очі! Дивитись в них було якось боляче. Скоріше, не фізично, а десь на підсвідомості. Коли луска його — чорна без проблиску. Тулуб, крила, кігті — все чорне без просвіту. І лишень очі — чисте полум’я.

І це не були очі хижої істоти… Це не були очі звіра, який просто полює.

Це були очі, які говорили: «Я вже вирішив, що з тобою буде».

Батько повернувся.

— Ось! Найкращі з тих, що були.

Він вивалив перед нею купу кісток — звичайно, з тих, що були тут прикуті, а отже, повмирали нескінченно довгою мукою — і далі вони майстрували красу. Кілька разів викладали ескіз — у кого вийде краще та більш схоже на дракона. Кілька разів переробляли. І в кінці якось так склалось, що в них двох вийшло однаково, то цей варіант і обрали.

Поскріпляли все магією. Батько вмів викликати якусь чорну в’язкість, і цього їм було достатньо. Крильця були прекрасні. А головне — єдине, що натякало, що це дракон, а не ящірка, корова чи собака.

Отже, головне, що крильця були прекрасні.

А ось череп вони вирішили не прикріпляти. Мовляв, тулуб окремо, череп окремо, любий драконе, воно тобі треба?..

Правда, Меланка досі не була впевнена, чи їм воно треба.

— Ну, а що воно нам зробить? Ми ж в підземеллі.

Підземелля... ледве не завалилося від його реву. А від жару його — ледве не перетворилося в пекло. Тож вони мусили швидко відійти кудись глибше, де не було так... тепло.

Меланка віддихувалась в порожнечу.

— Це була однозначно чудова ідея.

— А знаєш, чим саме? — видихнув батько. — Тим, що ми вийшли на контакт! Діалог почато, а далі вже справа за нами і нашими правильними словами.

— Тобто, правильно викладеними кістками, — мовила вона.

За деякий час, як жар трохи спав, повернулись на місце контакту. Якщо й дракон чекав, щоб знову намагатись випалити їх дотла, то нічим себе не видавав. Все одно він їх не діставав.

Зате міг би дістати, якби вони знову пробували вийти на контакт.

— Будуємо діалог далі, — видав батько. — Покажемо, що є й інші варіанти.

Драконячу фігурку їм довелось складати наново, але вони вже знали як, а за людськими проблеми не стало. Звичайно, що вони навіть не наближались до потенційної лінії атаки. Фігурки кидали наосліп, магією, тож вийти могло абияк. На цей раз послання склали так: людина без черепа — дракон без черепа, людина ціла — дракон цілий, ще й сердечко між ними.

Вогненне чудовисько зреагувало миттю. Знову заревіло, знову все спалило.