Спогад, залитий гнівом

Світанок був холодним і прозорим, коли Ліліс та Айден вирушили до храму. Місто ще дрімало, вулиці були майже безлюдними, і тільки рідкі перехожі, кутаючись у шарфи, поспішали у своїх справах. Айден ішов поруч із Ліліс, час від часу кидаючи на неї веселий погляд, який вона старанно ігнорувала.

— Хочеш, розповім одну таємницю? — раптом запитав він, голосно вдихаючи свіже повітря.

— Якщо це ще одна твоя спроба флірту, то можеш не старатися, — відрізала вона, не повертаючи голови.

— От і ні, — заперечив він з удаваною образою. — Це цілком серйозно.

Вона нарешті подивилася на нього з легкою недовірою.

— Ну, давай, здивуй мене.

Айден зробив паузу, неначе обдумуючи свої слова.

— Знаєш, я був упевнений, що ти все одно подзвониш.

— І це все? — Вона зупинилася, схрестивши руки на грудях. — Ти серйозно?

— Ну, гаразд, — він підняв руки вгору на знак капітуляції. — Я дійсно був трохи здивований, що ти тягнула аж цілий день. Думав, що не витримаєш і подзвониш ще тієї ж ночі.

Ліліс глянула на нього, ледь піднявши брову.

— Тобто ти зараз хвалишся, що я не витримала твоєї «харизми»?

— Ну, якби ти сама цього не сказала, то я б і не подумав, — пожартував він, приховуючи усмішку.

— Айдене, ти вмієш бути неймовірно дратівливим, — відповіла вона з удаваним роздратуванням і знову рушила вперед.

— А ти вмієш ховати свої почуття, — не відставав він.

Вона різко зупинилася й обернулася до нього.

— Які ще почуття?

Айден зупинився, ледь не врізавшись у неї, і всміхнувся своєю фірмовою усмішкою.

— Ну, скажімо, той момент, коли ти намагаєшся здаватися холодною, а всередині тебе кипить цікавість до мене.

— Цікавість? — Вона пирхнула й подивилася на нього з усією своєю впертістю. — Єдина причина, чому я тут, — це сни й бажання в усьому розібратися. Ти — лише засіб.

Айден поклав руку на серце, удаючи смертельну образу.

— Засіб? Ай, боляче. Ти пробила мене просто в гордість.

Вона закотила очі й продовжила йти, а він швидко рушив за нею, радісно усміхаючись.

— Добре, якщо я лише засіб, то буду найкращим, — сказав він. — Готовий вивести тебе до істини. Тільки ось питання: ти впевнена, що хочеш це знати?

— Якби ні, то я б зараз спокійно спала вдома, — відрізала вона, поправляючи пальто.

— Добре, добре, — Айден примирливо підняв руки. — Але, якщо що, можеш розраховувати на мене.

— Дякую, — коротко відповіла вона, не зупиняючись.

Айден трохи прискорився, щоб знову зрівнятися з нею.

— Ліліс, у тебе завжди такий вигляд, ніби ти готова побити співрозмовника, чи це тільки зі мною?

— Тільки з тобою, — відповіла вона, не обертаючись.

— О, яка честь! — Айден усміхнувся й раптом нахилився ближче до неї. — Тобі пасує це пальто, до речі.

Вона на секунду зупинилася, здивована його раптовим коментарем, а потім зітхнула й рушила далі.

— Ти завжди такий галантний чи це тільки зі мною?

— Тільки з тобою, — парирував він із лукавим блиском в очах.

Ліліс ледь помітно всміхнулася й вирішила більше не відповідати.

Ліліс стояла перед храмом, і її серце билося нерівно. Вона відчувала, як кожен її крок ставав важчим. Це місце, покрите товстим шаром гілок і моху, було давно забуте багатьма. Але тут, серед порослих кам'яних стін, щось чекало.

Вона не могла пояснити, чому це місце здавалося таким важливим. Не знала, що саме тут має статися, але відчувала: це могло допомогти їй розібратися в собі.

Айден ішов поруч зі своєю звичною легкою усмішкою, намагаючись розрядити атмосферу.

— О, як я радий, що ти погодилася вийти з дому, — промовив він із посмішкою, мовби втішаючи себе. — Інакше я був би змушений шукати когось іншого для цієї веселої пригоди.

Ліліс з усіх сил намагалася не звертати уваги на його розслаблений настрій.

— Не смійся, Айдене. Я все-таки не певна, що це хороша ідея, — сказала вона, зупинившись перед зарослим проходом, який вів до храму.

Кам'яні стіни нависали над ними, а небо здавалося темнішим, ніж мало б бути на світанку. Час ніби зупинився.

— Що, якщо ми помилилися? Що, якщо все це — не більше ніж дурниця?

Айден підійшов до неї, злегка нахиливши голову. Його очі блищали від іронії.

— Ліліс, повір мені, нічого поганого не станеться. Я роками тренувався. Демони для мене — все одно що лускати насіння. Крім того, це найважливіша частина твого шляху, — усміхнувся він. — А ще я намагаюся бути твоїм особистим гідом у світі демонів. Ти ж не хочеш залишити це задоволення комусь іншому, чи не так?

Він підморгнув їй. Ліліс не могла не відповісти холодною усмішкою, хоча зробити це було нелегко. Вона вирішила промовчати, намагаючись зібрати думки докупи.

Пройшовши крізь зарослий прохід, вони потрапили до храму.

Спочатку все здавалося спокійним, але повітря змінювалося з кожним їхнім кроком. Ліліс відчула, як її нерви знову напружуються. Вона не могла контролювати думки, які почали хаотично кружляти в голові.

— Якось тут занадто тихо, — промовив Айден, оглядаючи зарослі стіни. — Здається, ще кілька років — і тут можна буде проводити екскурсії для демонів. Щось на кшталт другого Пекла.

Її серце знову забилося сильніше, коли вони дісталися центру храму.

Раптом виникло дивне відчуття чиєїсь присутності, від якого все навколо здавалося важким і непривітним. Ліліс помітила рух у темному кутку храму.

— Що це? — тихо прошепотіла вона, відчуваючи, як перехоплює подих.

З-за стін вийшов демон.

Він одразу пильно подивився на Ліліс. У його очах промайнула тінь здивування, а потім пролунав злісний сміх.

— Ого, подивіться на це! — Його голос був сповнений знущання. — Цього не може бути! Та сама могутня й неперевершена Юстиція! А тепер погляньте — безсила людина....

Ліліс відчула, як її накриває холодна хвиля. Задихаючись від емоцій, вона намагалася не піддаватися страху. Демон стояв перед нею, і його слова проколювали її, наче гострі леза.