Відлуння лісової темряви

Коли Софійці було п’ять, її бабуся поводилася дивно. Вона часто виходила сама до лісу, а повертаючись, шепотіла якісь незрозумілі, моторошні слова, від яких у дівчинки мороз ішов по шкірі.

Одного разу, коли сонце вже заходило, бабуся раптово схопила Софійку за руку і потягнула вглиб лісу — туди, де нічна темрява вже огортала дерева густим покривалом. Дівчинка відчувала холодний подих страху, який стискав їй серце. Раптом із густої тіні вилізла якась темна постать. Наче диявол, що ховався серед дерев, істота вхопила дівчинку за ногу і потягнула за собою, намагаючись забрати в лісову гущавину.

На щастя, мама Софійки встигла це побачити. Закричавши від жаху, вона кинулася вперед, буквально вирвала доньку з лап потвори і побігла до будинку. Серце шалено калатало в грудях, а дихання було уривчастим і важким. Бабуся так і залишилася стояти там, у нічній темряві лісу. Опинившись у безпеці, мама з Софійкою одразу викликали таксі, щоб якнайшвидше втекти звідти геть.

Відтоді мама завжди повторювала, що все це — лише вигадки дитячої уяви. Переконувала, що химерні шрами на нозі — просто сліди від велосипедного колеса, а дивна подряпина біля шиї — безглузда випадковість. Та липкий страх у душі Софійки не зникав. Кожної ночі вона вдивлялася у темряву кімнати, наче чекаючи, що тіні тих лісових сил ось-ось повернуться.

Роки минали. Софійка росла. Шрами на нозі все ще залишалися помітними, як і та загадкова подряпина біля шиї, яку мама ніколи не хотіла обговорювати детальніше. Дівчина намагалася забути про бабусю і тот страшний вечір, але спогади жили в її пам’яті, наче тінь, що відмовляється відступати.

За день до шістнадцятиріччя Софії на її мобільний надійшов дзвінок із незнайомого номера. Голос бабусі звучав холодно й ледь чутно, наче дихання з іншого світу:

— Ти виросла… Тепер правда стане явною. Шрами на нозі — то не велосипед. Рана біля шиї — не випадковість. Ти — частина темряви, що затаїлася в нашій крові. Я скоро прийду…

Софія скам’яніла від жаху. Вона одразу розповіла все мамі, але та лише сумно зітхнула й похитала головою:

— Після того випадку бабусю забрали до психлікарні. Вона там і померла… серце не витримало. Її слова — це просто божевілля, не думай про це.