8

Тамара прийшла. Без зайвих слів. Її тінь ковзнула кімнатою раніше, ніж вона сама переступила поріг.

Люциус уже чекав.

Як тільки вона сіла у крісло, він зірвався з місця і важко впав на диван. Театрально, так, як він вмів. Його рухи були напружені, пальці стискали підлокітники, немов шукаючи в них опору.

Люціус буквально впав на диван.

- Вона мені дзвонила! - Він був розлючений і в той же час розгублений. - Вона хоче зустрітися.  У ресторані Жасмин.  Завтра.  Після восьмої вечора.  Вона що, думає я – ідіот!  Це найромантичніше і відокремлене місце.  Як!  Ну скажи, як я на неї повівся?

- Його голос був різким, наче клинок, що розтинає ніч.

Тамара сиділа в кріслі навпроти, не зрушивши з місця. Її тонкі пальці погладжували ребра старої карти, а срібне волосся спадало хвилями на плечі.

Тамара підняла очі, її темний погляд був, як штормове море — глибокий і холодний.

-А я попереджала тебе.  Не бери її в коханки.

Вона підняла одну карту, оглянула її, покрутила в пальцях.

-Томара, розкинь карти.  Що там?

Тамара неквапливо витягнула ще одну карту, перевернула її на стіл.

- Нічого нового.  Тарун тебе знищить.

Люциус застиг. Його зіниці звузилися.

– Я знаю! 

Його голос луною рознісся кімнатою.

Він почав ходити туди-сюди, як лев у клітці, що відчуває наближення мисливця.

- Я пропонував їй північний та східний округ.  Аби вона залишила мене у спокої.  Але ж їй мало!  Вона хоче все.  Ти чула? - Люціус подався до співрозмовниці. - Вона заявила, що вона - Богиня!  Богиня Тарун.

Провидиця мовчала.

Лише після довгої паузи вона прошепотіла:

-Коли вона покінчить з тобою це буде майже правдою.

Тамара зітхнула, розсіяно перемішуючи карти.

-Вона оточує себе світою.  Біля її ніг вже пара принців...

-Ти Мене покликав щоб скаржитися?

-Ні.  Ось випий. 

Одним різким рухом він витягнув з потайної кишені маленький срібний флакон.

-Що це?

-Сльози ангелів.

Тиша.

Провидиця підняла брову.

-Ти з глузду з'їхав!  Я не питиму!

-У нас немає іншого виходу.

Тамара відкинула голову назад і засміялася. Її сміх був різкий, майже штучний.

-У тебе немає.  Це тобі кінець.  А я хочу жити.  Адекватною!

- Томара.  Після цього зілля ти будеш не просто "провидицею".  Ти будеш "змінююча долі".

Тамара стиснула губи.

- Після цього зілля я перестану бути собою!  І як ти взагалі здобув його?  Чи дожив до цього?

- У мене свої секрети. Випий. Подумай сама, випивши це ти знайдеш владу над розумом.  Та й дія через пару років вивітриться.  У тебе буде неповторний досвід.

- Досвід лежання в дурці?

- Ти сильна. Я тебе не залишу.  Я тебе не залишу і завжди простягну руку допомоги.  Будь-яке твоє бажання буде виконано.  Подумай! Не всі одержують такий шанс.

- Ні. Я не питиму!  Що хочеш зі мною роби, але ні. - Томара схрестила руку на груди. Вона сміливо і прямо дивилася в очі Люціуса.

- Ні, так ні. - його погляд раптом почав випромінювати світло.  - Тоді я вип'ю це сам і у підземного світу буде найнеадекватніший правитель за всю історію існування.  - Люціус відкрив пляшечку з рідиною, що світиться, і зробив маленький ковток.

- Ти що з глузду з'їхав? - вихопила Тамара у нього флакон. - Негайно виплюнь!  Ти чуєш?  Негайно!

Люціус очима показав їй на флакон. "Пий" - ясно читалося на його обличчі. 

Вона відчула, як її пальці самі стискають флакон.

Відчула, як срібляста рідина торкається її губ.

Випила.

До останньої краплі.

- Тільки заради тебе- віддала вона йому порожній флакон. Люціус задоволений тим, що відбувається, просто сплюнув на підлогу.

Томара завмерла.  Її очі закотилися, дихання почастішало.  Її затрясло.

- Люціус, ти тварюка! - це були її перші слова через пару хвилин. Її голос був хрипким. - Бачу.  Бачу.  Бачу. Твоя Тарун має злякатися. Тоді вона починає робити помилки.

- Це я і без тебе знаю.

- Але ти не знаєш, що в неї є дар передбачення.  Вона йому сліпо вірить.  І це може її занапастити.

- Кажи.

- На півночі є три села. Там мешкає твоя рятівниця.  Іди сміливо на побачення зі своєю фурією.  Ти повинен переконати Тарун, що в тому краю живе її смерть. Вона почне робити помилки. Її смерть демониця з крилами.

- Але демони не літають!

- Мовчати! - владно наказала Томара. - Вона літає. Тепер вона молода і безневинна.  Її дар поки що не виявився. І не виявиться без твого втручання. Вона проживе тихе щасливе життя.  Ти впевнений, що хочеш зламати дівчинці життя?

- Життя за життя. Я вибираю своє.  До того ж я їй допомагатиму.

- Я навіть не сумніваюся. Це у твоїх інтересах. Але знаєш, що?

- Що?

- Вона стане правителькою цього світу. Після тебе правитиме жінка. Це не змінити. Але ти можеш вибрати, яка.

- Тобто, я повинен убити двох?

- Ти не здатний вбити жодну з них.

- І що ж мені робити?

- Приручити.  Приручити ти зможеш.

- Я? Та сучка не приручається.

- Не дури, Люціус!  Я говорю про другу.  Тільки вона може позбавити тебе Тарун.  Чи ти готовий покласти на вівтар цю жертву?

- Та нехай вона піднесеться до ангелів, тварюка!

У Томари тремтіли руки.  Її очі почали шалено обертатися.  Її почало трясти.

- Томара! Томара!

- Там-вона показувала на штору.

- Хто там?  Негайно вийди.

Через штору вийшла Соша домовушка.  По щоках текли сльози, її трясло.

- Пан.  Ні.  Не ламайте життя дівчинці.

- Тебе забув спитати!  Підійди.

На ватних ногах Соша підійшла до Люціуса.

Якщо ти коли-небудь хоч пікнеш про те, що тут чула, в той же момент помреш. Ти мене зрозуміла? - і він наклав на Сошу смертельне прокляття... 

Тамара важко сіла у крісло. Її очі вже не були такими, як раніше. Темні, майже бездонні, вони ніби провалювалися в іншу реальність. Її губи здригнулися, а потім повільно розтяглися у хижій усмішці.