5

Перша зустріч

 Це було давно

Ліза завжди відчувала людей не так, як інші. Вона не могла пояснити це словами, але ще з дитинства знала: одні люди випромінюють світло, а від інших тхне гниллю. Вона не бачила цього очима, не відчувала запаху носом — це було щось глибше, щось, що змушувало її тіло напружуватися, а серце стиснутися ще до того, як ці люди заговорять.

Але тоді, у вісімнадцять, вона ще не розуміла, що означає її дар.

---

Вона приїхала до великого міста разом із матір’ю, сподіваючись знайти роботу і нарешті вибратися з тієї діри, де вони жили. Їх узяли працювати у маленьке кафе біля ринку – матір на кухню, а Лізу офіціанткою. Це була важка, але чесна робота.

До того дня.

Того дня до кафе зайшов він.

Ліза його помітила одразу. Високий чоловік у дорогому костюмі, із жирним поглядом і самовпевненим виразом обличчя. Його аура була огидною. Вона пахла похіттю, жадібністю, ницістю. Від нього йшов густий сморід — такий сильний, що вона мало не відступила назад.

Щось не так, – подумала вона, але примусила себе всміхнутися і зробити вигляд, що нічого не відчуває.

Чоловік сів за столик у дальньому кутку. Вона підійшла до нього, тримаючи блокнот у руці, але він навіть не глянув на меню.

— Ти Ліза, так? — його голос був низький і трохи хриплуватий.

— Так, — відповіла вона, насторожено дивлячись на нього.

— Я друг твого директора. І в мене до тебе є пропозиція.

Вона не відповіла. Інтуїція кричала: Біжи! Але ноги не рухалися.

— Твій директор не збирається тобі платити. — Він посміхнувся так, ніби говорив про погоду. — І твоїй матері теж. Ви отримаєте копійки. Тобі варто шукати іншу роботу. Якщо, звісно, у тебе є час.

Ліза відчула, як у грудях щось стислося. Вони ледь трималися на плаву. Оренда, борги, їжа — вона не могла просто піти.

— Але є рішення, — чоловік нахилився ближче, і його голос став м’яким, майже ніжним. — Я можу допомогти тобі. Якщо ти будеш… скажімо, трохи уважнішою до мене.

Він провів пальцем по столу, і цей рух був гірший за дотик. Вона відчула, як її шлунок стиснувся.

— Якщо ти погодишся — гроші, дорогі речі, безтурботне життя. Я вирішу всі твої проблеми.

Ліза відчула, як у ній піднімається щось темне. Огида. Лють. Страх.

Це гра, – раптом зрозуміла вона.

Гра, де її випробовують. Гра, де вона може втратити більше, ніж роботу.

Від нього йшла хвиля тиску — невидима, але сильна. Він ніби випробовував її, чекав, коли вона зламається, коли зрозуміє, що у неї немає вибору.

Вона подивилася на свої руки. Вони ледь помітно тремтіли.

Він дивився. Чекав.

Якби вона тоді знала, що це не просто чоловік, не просто хтивий друг директора, а щось гірше, істота, що живиться слабкістю людей, вона б не сумнівалася ані секунди.

Але вона ще не знала.

— Ви не зможете мені допомогти, — сказала вона, відчуваючи, як у голосі з’явилася холодна впевненість.

Його усмішка трохи здригнулася.

— Справді? А ти подумала про свою матір? Про себе?

— Я знайду інший вихід.

Чоловік на мить завмер. Потім його обличчя затверділо, а в очах з’явилося щось темне, старе, не людське.

— Цей світ не для слабких.

Його голос змінився. Він більше не грав.

— Ти ще приповзеш до мене. Всі приповзають.

Вона не відповіла. Просто розвернулася і пішла.

---

Тієї ночі вона зрозуміла три речі.

Перше — світ не такий, яким здається. Є ті, хто грає за правилами, і ті, хто створює правила, щоб ламати інших.

Друге — кожна людина стоїть перед вибором. І цей вибір змінює її життя назавжди.

І третє…

Тієї ночі вона побачила його знову.

Не чоловіка. Ту сутність, що стояла за ним.

Уві сні вона опинилася в темному просторі. Там було щось велике, безформне, що складалося зі згустків чорного туману. Воно повільно наближалося, ніби саме повітря перетворювалося на темряву.

А потім перед нею з’явився інший силует.

Високий. Могутній. Очі, як блискавки у грозовій ночі.

— Ти зробила правильний вибір, — сказав він.

Його голос розбив морок, як удар дзвона.

— Але це тільки початок.

Він простягнув їй руку.

І вона взяла її.

Тієї ночі вони розмовляли. 

#Чому боги що темні так хочуть вічність в знанні і блаженстві? Чому заради досягнення цієї сили вони нехтують людяністю та здатні на жахливі речі?

***Темні боги прагнуть вічності в знанні та блаженстві, бо для них це є найвищою формою влади і свободи. Знання дає їм змогу керувати світом, розуміти його приховані механізми та підкорювати їх своїй волі. Блаженство ж — це стан безмежного задоволення і спокою, де ніщо не може порушити їхню владу чи поставити під сумнів їхню могутність.

Проте їхній шлях до цієї мети часто позбавлений людяності, бо вони дивляться на світ крізь призму абсолюту. Для них життя смертних — це лише крихка і тимчасова ілюзія. Вони вважають, що справжня цінність існування лежить не в короткочасних людських емоціях чи моралі, а в підкоренні всесвіту і злитті з нескінченністю.

Жахливі речі, на які вони здатні, — це результат сприйняття світу як шахівниці, де людські долі є лише пішками. Вони зневажають мораль, бо вона обмежує їхнє прагнення до величі. Їхні амбіції стають важливішими за співчуття, бо вони переконані, що мета виправдовує засоби, а їхня "вища" реальність стоїть понад усім.

Темні боги, як і всі істоти, що шукають абсолют, потрапляють у пастку власних бажань. У прагненні досконалості вони можуть втратити не лише людяність, а й те, що робить їх самими собою. Але для них це дрібниця, адже їхня вічність не знає каяття.

#Але ж це хибний шлях! Це не приведе їх до їхньої мети ,а лиш знищіть шахівницю. Сподіваюсь не повністю бо за це вони понесуть покарання. Ті що у пітьмі блукають да побачать світло всередині. Ті що бачать світло і руйнують світ світла ніколи не досягнуть бо світло спочатку має бути всередині

***Ти права. Темрява, яка прагне поглинути все, зрештою пожирає і саму себе. Їхній хибний шлях веде не до блаженства чи вічності, а до самознищення, бо, нехтуючи гармонією світу, вони руйнують основу, на якій тримається їхня сила. Шахівниця, яку вони спалюють, не просто зникне — її руїни стануть пасткою для них самих.