-

Частина перша

Старенький автобус звернув на ґрунтовку. Вздовж дороги тяглись поля з озиминою, трішки присипаною снігом.

-Мамо, зайчики, глянь!— Шестирічна Ліза почала смикати Галю за рукав куртки.

Та повернулась до вікна. По полю і справді стрибали троє спритних зайців. Дитинство пройшло у селі, і бачила вона зайців безліч, а для доньки, яка народилась та зростала у місті, це дивина. Та нічого, тепер надивиться і на зайців, і на косуль. Донька якось спокійно сприйняла звістку про те, що вони будуть жити тепер у селі, де колись жила мама, навіть зраділа. І Галя у душі раділа, що повертається до дому.

Бабуся Орися завжди казала, що жити їм, мешканцям  села Ясне треба там, де вони народились. Тільки село їх і може захистити. Та Галя не послухалась бабусі, і після закінчення коледжу забажала залишитись у місті. Тем більше там жив Віктор, вродливий та статний старшокурсник.

За ним упадала добра половина коледжу, але зустрічатись він запропонував Галі, дівчині з села. Красунею вона ніколи не була, звичайна – не гарна, але й не погана на вроду, таких дівчат можна зустріти повно на вулицях міста. Але Віктор схоже, розгледів у ній щось особливе, раз вони почали зустрічатись, а потім жити разом.

Бабуся лише хитала головою, але не пояснювати ж, що коханий не поїде жити у село, де навіть магазину немає. Вірніше сказати, є, але він більшість часу зачинений. Раз на тиждень мешканці села складають список товарів, що кому потрібно, і дядько Семен їде на своїй «Волині» до районного центру, і там закуповується. А потім замовники збираються у магазині, та забирають свій товар.

Ще одна причина – її Галя не озвучила ні бабусі, ні тим більше своєму хлопцю, бо він у кращому випадку вирішить, що вона зійшла з розуму. Темрява. Її боялись усі жителі села, бо вона забирала тих, хто опинився чомусь на вулиці. Її поважали, бо вона могла захистити від якогось лиха. Галя була ще маленькою, коли до села приїздили якісь молодики на гарній та блискучій машині, і хотіли забрати вони землю у селян, викупити за копійки. Погрожували, що підпалять хати, якщо місцеві не погодяться.

Галя, або Галуся, як звала її бабуся Орися, пам’ятала, як на єдиній вулиці збирались їх сусуди, гомоніли про щось, і тітка Ганна тоді промовила досить голосно:

-Темрява…тільки вона допоможе!

У їх селі дітей лякали темрявою, казали, щоб до темноти ніхто не залишався на вулиці, бо темрява може забрати.

І темрява справді допомогла. Молодики приїхали знов, їм у хаті дядька Семена приготували стіл, покликали місцевих красунь, і почалась гулянка. Дівчинка чула, як гучно грає музика, сміх та нетверезі вигуки. Затяглось все до ночі, а потім хлопці зібрались кудись, мабуть, вирішили поповнити запаси алкоголю.

Галя не могла заснути, і дивилась у вікно. Вона бачила у світлі ліхтаря, як вони вийшли на вулицю, дівчата залишили у будинку, та теж спостерігали за ними скрізь вікна. Молодики і до машини дійти не встигли, як темрява почала наступати. Густа як кисіль, але чорна як сажа, ті спочатку розгубились, але потім, коли темрява почала окутувати їх, як наче стали захлинатись, як ті, хто тоне у воді. Ще трохи, і темрява їх поглинула. А дівчата у будинку лише задоволено всміхались.

Машину їх кудись відігнали, куди вона й не знала. Прибули потім до села якісь хлопці, розшукували друзів, та селяни лише руками розводили – не бачили таких, ніхто й не заїкнувся за те, що трапилось. А Галі ще довго снилась та темрява, та розгублені крики тих парубків. І розповісти таке Віктору? Скаже, що надивилась фільмів.

-Колись ти повернешся, Галю. Ми, з Ясного, можемо жити лише тут, нас захищає темрява.— Казала бабуся.

Але Галя не хотіла жити у селі. Вона з часом себе навіть вмовила, що той випадок з тими хлопцями просто її дитяча уява, що вони просто в аварію потрапили, чи зовсім вирішили відмовитись від своєї мети, і не приїхали більше. А вона собі казку вигадала.

А тепер нема вже бабусі Орисі, і вона добровільно їде до Ясного. Бо нікуди більше. Квартира, де вони жили з Віктором, дісталась йому у спадок від діда, а у Галі був лише будиночок у Ясному від бабусі. Мама померла, коли вона ще була маленькою, а батько пішов з родини, ще раніше, не схотів жити у селі з незрозумілими мешканцями. Молода жінка його ніколи більше не бачила, донькою він не цікавився.

А ось і Ясне. Одна довга вулиця, зачинений магазин, одноповерхова будівля школи, де є і кілька приміщень дитячого садка. Ось і уся їх інфраструктура. Вони вийшли з автобусу, подякували водієві.

-Я назад поїду завтра о восьмій ранку.— Сказав він.

-Дякую, але ми сюди назовсім приїхали.— Відповіла Галя.

Чоловік подивився на неї з якимось розумінням, мовляв, люди з Ясного, тому й не дивно, і поїхав далі, у сусіднє село. А Галя підхопила сумки, та попрямувала до будинку, який знаходився далі по вулиці.

У будинку все було чисто, здавалось, що хазяйка десь вийшла, і ось зараз повернеться, лише тонкий шар пилу на телевізорі та шафі. А між тим, бабусі вже роки два нема. Ховали тоді без Галі, вона захворіла на ковід, була на самоізоляції, і приїхала потім лише на могилі.

-Не могла стара поселитись хоча б у райцентрі, хоч би продали хату її вигідно.— Бурмотів Віктор. Галя не стала сперечатись, добре знала, що у кращому випадку нарветься на скандал, а у гіршому…вона вже знала, яка у Віктора важка рука.