Глава 5 Корабель з Якого все Почалося ?

«Є межа, за якою наука перестає давати відповіді… і починає ставити запитання, на які краще не відповідати».

Сторінка 31 

Пробудження з гібернації було різким.

Системи корабля Каела ожили одна за одною. Світло повернулося в коридори, двигуни тихо загуділи, а на головному екрані поступово сформувалося зображення.

І тоді вони побачили його.

Корабель.

Гігантський.

Темний.

Мертвий.

Він висів у космосі, наче уламок іншої епохи. Його корпус був пошкоджений, подекуди розірваний, але все ще цілісний. Уздовж бортів тьмяно блимали червоні аварійні вогні, ніби серце, що давно мало зупинитися… але чомусь ще билося.

— Це він… — тихо сказав оператор.

На містку запанувала тиша.

Навіть найдосвідченіші члени екіпажу відчули щось дивне.

Напругу.

Наче сам космос навколо цього корабля був… іншим.

— Підтверджую, — додав штурман. — Сигнатура збігається з архівами. Це той самий корабель, що зник понад століття тому.

Каел дивився на нього, не відриваючись.

— Отже… — тихо сказав він. — Тут усе почалося.

— Відкрити канал із командуванням, — наказав Каел.

Екран змінився.

З’явилися обличчя офіцерів.

— Доповідайте, — сказав генерал.

— Ми знайшли корабель, — відповів Каел. — Той самий. Ймовірно — джерело всього.

Кілька секунд мовчання.

— Ви впевнені?

— Так. І… — він зробив паузу, — ми, можливо, знайдемо тут відповіді. Найголовніше — звідки з’явилися Чужі… і як їх знищити.

Генерал кивнув.

— Чекайте. Ми відправляємо до вас підкріплення.

Каел ледве помітно напружився.

— Зрозумів.

Зв’язок почав завершуватися.

Але раптом…

екран не вимкнувся.

Залишився лише генерал.

Він дивився прямо на Каела.

— Я знаю, що ти не будеш чекати, — сказав він тихо.

Каел нічого не відповів.

— Тому слухай уважно, — продовжив генерал. — Я даю тобі дозвіл на розвідку. Але — самостійно.

Пауза.

— Коли прибуде другий корабель із морпіхами — тоді вже діяти разом.

Каел кивнув.

— Зрозумів… генерале.

Зв’язок обірвався.

— Я йду один, — сказав Каел на містку.

— Це безумство, — одразу відповів капітан морпіхів. — Дозволь хоча б супровід.

Каел подивився на нього.

— Я не поведу людей у те, що навіть не розумію.

Капітан зробив крок вперед.

— Тоді ми хоча б доставимо тебе туди. Челнок. Троє морпіхів. Ми залишимося всередині.

Кілька секунд тиші.

— Добре, — сказав Каел.

У житловому блоці знову зібралися ті самі.

Марко.
Ілля.
Олексій.
І тепер — Сергій.

— І ось ми тут… — сказав Марко. — Біля корабля, з якого все почалося. І що далі?

— Знищимо його, — відповів Сергій. — Потім, можливо, ще одну планету. Або кілька.

Ілля похитав головою.

— Не думаю, що все так просто.

— Чому? — спитав Марко.

— Бо якщо є Чужі… — тихо сказав Ілля, — значить є щось більше.

— Ти про що?

Олексій втрутився:

— Можливо, є ті, хто стоїть над ними. Хто їх створив… або використовував.

— І де вони зараз? — спитав Сергій.

— Може, вже зникли, — відповів Ілля. — А може…

Двері відчинилися.

У кімнату зайшов Каел.

Він почув останні слова.

— Їх звати Мисливці, — сказав він.

Усі замовкли.

— Хто? — прошепотів Марко.

— Істоти, які полюють, — відповів Каел. — Не заради виживання. А заради… процесу.

Він подивився на них.

— Вони полюють на сильних. На небезпечних. На тих, хто може дати їм виклик.

— І ти думаєш… — почав Ілля.

— …що вони полювали на Чужих, — закінчив Каел. — А потім… на людей.

Тиша стала холодною.

— Це означає… — сказав Сергій, — що ми не вершина харчового ланцюга.

Каел ледь усміхнувся.

— Ми ніколи нею не були.

Підготовка завершилася.

Каел стояв у шлюзі челнока.

Поруч — троє морпіхів.

— Ми залишимося на зв’язку, — сказав один із них.

— Якщо зв’язок не пропаде, — відповів Каел.

Двері зачинилися.

Челнок від’єднався.

І почав рух до корабля.

Він ставав усе більшим.

Усе темнішим.

Усе… чужішим.

Червоні вогні блимали, наче попередження.

Або запрошення.
— Ми підлітаємо, — сказав пілот.
Каел мовчав.
Він дивився на корабель.
І відчував:
Тут — відповіді.
Але також…
тут щось чекало.
Щось, що не мало прокинутися.
Челнок наблизився до шлюзу.
І темрява відкрила їм двері.

Сторінка 32

«Мисливець не боїться темряви. Він боїться моменту, коли темрява починає полювати у відповідь».

Каел завмер.

Той звук… був реальним.

Не скрип металу.
Не шум старих систем.

Це були кроки.

Повільні.
Важкі.
Наче щось величезне прокинулося після довгого сну.

Він швидко присів біля дверей капітанського містка й закрив їх карткою доступу. Старий механізм із глухим звуком зачинився.

— Якщо воно сюди зайде… — тихо прошепотів Каел, — то хоча б не одразу.

Він перевів автомат у бойовий режим і почав рухатися коридором.

Повільно.

Майже безшумно.

Сканер у руці мовчав, але це тільки сильніше нервувало. Каел уже зрозумів одну річ — ці істоти можуть бути ближче, ніж показують прилади.
І тоді…
Гуп.
Десь угорі.
Потім ще один.

Каел повільно підняв голову.
Стеля.
Вентиляція.
Щось рухалося там.

Важко.
Повільно.
Але впевнено.

Наче чудовисько ще не до кінця прокинулося… але вже відчуло запах здобичі.

Каел стиснув автомат.

— Тільки не зараз…

Він рушив швидше.

Коридори здавалися нескінченними. Червоні аварійні лампи блимали, перетворюючи старий корабель на справжній кошмар.

Іноді Каелу здавалося, що в темряві щось рухається.

Але коли він наводив ліхтар — там була лише порожнеча.

Нарешті попереду з’явився шлюз, де його чекав шатл.

Морпіхи вже стояли напоготові.