Глава 4 Планета і евакуація, і новий шлях

Сторінка 24

«Десь у темряві космосу можуть існувати відповіді на питання, які людство боїться навіть поставити».

Уламки «Astra Vesper» ще повільно розліталися у вакуумі. Деякі частини корпусу оберталися навколо планети, залишаючи за собою тонкі сліди іонізованого пилу.

На головному екрані корабля Каела це виглядало як мовчазний пам’ятник тим, хто загинув.

— Корабель повністю знищено, — доповів оператор.

Каел стояв біля панелі, дивлячись на планету під ними. Вона була темно-зеленою, з густою атмосферою й безкінечними бурями.

Десь там, унизу, ховалися люди.

І, можливо, щось набагато небезпечніше.

— Починаємо підготовку до висадки, — сказав Каел.

 

Підготовка

Ангар корабля ожив.

Морпіхи перевіряли броню, заряджали зброю, налаштовували шоломні сканери. Інженери встановлювали додаткові сенсори на челнок.

— Атмосфера планети нестабільна, — сказав технік. — Магнітні бурі можуть заважати зв’язку.

— Тоді будемо працювати швидко, — відповів капітан морпіхів.

Каел знову очолив десант. Як і раніше — поруч із капітаном і основною групою морпіхів.

Він знав: якщо внизу є відповіді, він повинен їх побачити.

 

Спроба зв’язку

— Спробуйте зв’язатися з вижившими, — сказав Каел оператору.

— Працюю, сер.

Оператор налаштовував частоти, відсіюючи шум планети.

Екран мовчав.

Секунда.

Дві.

Три.

Потім монітор спалахнув.

З’явилося обличчя чоловіка — того самого офіцера, який раніше виходив на зв’язок.

Позаду нього було видно кам’яні стіни й аварійні лампи.

— Ми бачили великий вибух… — сказав він. — Що сталося?

Каел відповів прямо:

— Ваш корабель був знищений за наказом головного штабу.

Чоловік важко видихнув.

— Ми так і здогадувалися…

Він на секунду опустив голову.

— Коли ви зможете дістатися до нас?

— Ми готуємося до висадки, — сказав Каел. — Але нам потрібен час.

Чоловік озирнувся і покликав когось.

— Підійди сюди.

До екрана підійшов інженер. Його обличчя було блідим.

— У нас є погані новини, — сказав він.

Каел трохи нахилився вперед.

— Які?

Інженер на секунду замовк.

— На цій планеті є… щось.

— Що саме?

— Ми не знаємо.

На містку запанувала тиша.

— І чесно… — продовжив інженер, — ми навіть не хочемо знати.

— Чому? — спитав капітан морпіхів.

Інженер відповів тихо:

— Бо тут є фанатики.

Усі на кораблі Каела переглянулися.

— І вони щось роблять, — додав інженер. — Ми бачили вогні в горах… дивні сигнали… і якісь конструкції.

Каел відчув холод у грудях.

— Ви думаєте, вони шукають щось?

— Або вже знайшли, — відповів інженер.

Каел знав одне.

Якщо фанатики були тут… це могло означати, що на цій планеті є щось пов’язане з походженням Чужих.

Можливо — відповідь.

 

Небезпека

— Будь ласка… прилетіть якнайшвидше, — сказав інженер. — Вони не знають, що ми тут.

Раптом у кімнату за його спиною вбіг солдат.

— Фанатики! Вони йдуть сюди!

На фоні почалася метушня.

— Активуйте турелі! — крикнув хтось.

— Закрийте двері!

У коридорі пролунали удари.

Інженер знову повернувся до камери.

— Поспішайте… будь ласка…

Зв’язок обірвався.

 

Рішення

На містку запанувала важка тиша.

Каел дивився на темний екран.

— Вони ще живі, — тихо сказав він.

Капітан морпіхів кивнув.

— Але недовго.

Каел подивився на планету.

Там унизу могли бути відповіді на питання, які мучили його від самого початку місії.

Звідки взялися Чужі?

Чому фанатики шукають цю планету?

І що саме вони тут будують?

— Готуємо челнок, — сказав він.

 

Перед висадкою

Ангар наповнився звуками підготовки.

Морпіхи займали свої місця. Огнемети перевірялися вдруге. Турелі челнока були активовані.

— Атмосферний вхід через п’ять хвилин після старту, — доповів пілот.

Каел зайшов у кабіну челнока й подивився вниз через скло.

Планета була темною.

Гори, джунглі, бурі.

І десь там…

— Сер, усі готові, — сказав капітан.

Каел кивнув.

— Тоді летимо.

Челнок від’єднався від корабля.

Двигуни спалахнули.

І десант почав спуск на планету тіней, де на них чекали виживші…

фанатики…

і, можливо, правда про Чужих.

Сторінка 25

«Космос не поспішає відкривати свої таємниці. Він дає лише підказки тим, хто готовий дивитися в темряву».

Челнок прорізав густі хмари планети, залишаючи за собою яскравий слід двигунів. Атмосфера тут була важкою — зеленкуватий серпанок, грозові хмари й постійні електричні розряди десь у далині.

У кабіні панувала напружена тиша.

Каел сидів поруч із капітаном морпіхів. Позаду — шестеро солдатів у повному бойовому спорядженні. На їхніх шоломах вже горіли індикатори сканерів руху.

— Атмосфера стабільна, — повідомив пілот. — Але датчики показують густі джунглі. Посадка буде складною.

На екрані з’явилися темно-зелені масиви лісу. Дерева були гігантські, з товстими стовбурами й широким листям, що майже повністю закривало землю від світла.

Пілот раптом нахилився ближче до панелі.

— Сер… я бачу спалахи.

— Які саме? — запитав Каел.

— Схоже на… стрілянину.

На далекому горизонті справді миготіли короткі спалахи.

— Вони ще тримаються, — тихо сказав капітан морпіхів.

Челнок почав знижуватися.

— Знайшов місце для посадки, — сказав пілот. — Невелика галявина за триста метрів від джерела стрільби.

Через кілька секунд челнок м’яко торкнувся землі.

Шлюз відчинився.

Густе вологе повітря джунглів одразу заповнило кабіну.

Каел першим ступив на землю.

Навколо були високі дерева, густі ліани й дивні рослини з фіолетовими листками. Земля була м’якою, покритою товстим шаром моху.

— Пілоте, — сказав Каел, — залишайтеся на орбіті й чекайте сигналу на евакуацію.