Глава 3 Нова небезпека

Сторінка 16

«Найбільша небезпека науки — не в помилках, а в тому, що ми відкриваємо те, до чого ще не готові.»
— Володимир Вернадський

На борту флагманського корабля «Обрій-3»

На борту флагманського корабля «Обрій-3» панувала напружена, майже відчутна тиша. Навіть гул двигунів здавався приглушеним, ніби сам корабель намагався не порушити крихкий спокій.

Потужні орбітальні сканери повільно, сектор за сектором, просвічували поверхню Tirra-7.
Голографічна карта планети постійно змінювалася, накладаючи нові шари інформації:
підземні порожнини, геологічні аномалії, залишки конструкцій, що не мали природного походження.

Минуло кілька хвилин.
Потім — година.

Офіцери мовчки стежили за екранами. Ніхто не жартував. Усі пам’ятали, що вже сталося на інших кораблях.

Раптом тишу розірвав різкий сигнал виклику.

— Капітана на місток. Терміново.

Капітан швидко з’явився в командному центрі. Начальник розвідки стояв біля центральної панелі, його пальці нервово ковзали по сенсорній поверхні.

— Доповідайте.

— Під час глибинного сканування ми виявили штучну споруду, — почав офіцер. — Архітектура не військова. Це… наукова база.
— Судячи з корозії, ерозії та рівня руйнувань — її покинули багато років тому.

Капітан примружився.

— На Tirra-7 ніколи не було офіційних баз.

— Саме тому це насторожує, сер.

Капітан без вагань активував канал зв’язку.

— Групо Каела, прийом.

— Каел на зв’язку.

— Ми виявили покинуту наукову базу. Передаю координати. Її необхідно перевірити. Там може бути інформація про планету… і про паразитів.

Каел кілька секунд мовчав, уважно дивлячись на голограму, що з’явилася перед ним.

— Прийняв. Я попереджу команду.

Тимчасовий табір
Каел зайшов до великої наметової палатки, де генерал і кілька старших офіцерів схилилися над тактичною картою місцевості.

— Є новина, — сказав він спокійно, але твердо. — Розвідка «Обрію-3» знайшла покинуту наукову базу. Виглядає старою. Дуже старою.

Генерал повільно підвів погляд.

— Значить, хтось був тут задовго до нас…
(коротка пауза)
— Добре. Каел, ти очолюєш групу. Я віддам наказ.

Він увімкнув загальний канал:

— Снайперам — зайняти висоти. Забезпечити повне прикриття маршруту.
— Групі Каела — видати БТР. Повний боєкомплект.

БТР важко рухався кам’янистою поверхнею планети. Його броня скреготіла під ударами дрібного каміння. Попереду поступово вимальовувалася сіра споруда, наполовину вросла в землю.

— Виглядає… мертвою, — тихо сказав один із бійців.

База справді виглядала моторошно:
зруйновані куполи, обгорілі антени, тріщини в бетоні. Деякі секції були розірвані зсередини, ніби щось намагалося вирватися назовні.

— Один залишається в БТР, — наказав Каел. — Турель готова до вогню.

Вони підійшли до пошкоджених дверей і обережно зайшли всередину.

Всередині бази

Повітря було сухим, застояним і важким. Ліхтарі ковзали по стінах, вириваючи з темряви уламки минулого.

— Чорт… — вирвалося в когось.

Під ногами хрустіли кістки людей. Поруч лежали кістки іншої, невідомої істоти: подовжений череп, непропорційні ребра, дивна анатомія.

Поламані столи, розбиті капсули, перевернуті медичні контейнери.

— Тут проводили досліди… — глухо сказав один із солдатів.

Каел знайшов старий диктофон. На екрані тьмяно світилася дата:

2034 рік

— Запис ще працює…

Запис доктора Іллі Марковича Грейса

«День 412. Лабораторія Tirra-7.
Ми продовжуємо вивчати місцеві форми життя.
Деякі з них агресивні… деякі — дивно розумні.
Командування вимагає результатів.»

Один із солдатів хмикнув:

— Знаєте… ці кістки схожі на одну істоту з фільмів.

— На яку ще? — скептично кинув інший.

— На Чужого.

Команда засміялася.

— Та годі, це ж вигадки.

Усі сміялися… окрім Каела.

Його погляд зупинився на іншому файлі.

«ЗНАЙДЕНО КСЕНОФОРМУ»

Він мовчки увімкнув запис.

Два вчених сперечалися.

— Розвідники принесли яйце, — говорив один. — Воно було біля місця падіння метеорита.

— Це не метеорит… — відповів інший. — Це капсула.

Пізніше на записі науковець розмовляв із чоловіком, який знайшов яйце.

— Не можу повірити в те, що бачу… яйце чужого. Одне — бачити у фільмах, інше — в реальності.

— Знаю, докторе. Але що ця істота робить на такій далекій планеті?

Науковець показував на екран:

— Бачиш ці сигнали? Їх не було до появи чужого.

— Тобто… щось пробудилося?

— Саме так. Треба відправити групу перевірити…

Далі — кадри істоти в камері. Вона росла. Занадто швидко.

Потім — хаос.

Крики. Сирени. Постріли.

До камери підбіг поранений доктор.

— Охорона… вони знищили істоту… пожертвували собою…
(кашель, кров)
— Але… вона була не одна. Вона була розвідником.
— І коли вона з’явилася… прокинулися паразити.
— Вони спали… аж поки чужий не пробудив їх своєю присутністю.
— Це єдине пояснення…

Він важко дихав.

— Мене звати доктор Ілля Маркович Грейс… якщо хтось це знайде… тікай…

Запис обірвався.

У приміщенні запала гробова тиша.

— Тобто… паразити з’явилися через нього? — прошепотів солдат.

— Або він їх розбудив, — холодно відповів Каел.

У навушнику пролунав голос снайпера:

— Рух! Паразити наближаються до бази! Багато!

— Забираємо все! — різко наказав Каел. — Кістки, записи, зразки!

Вони відступали під прикриттям турелі й снайперів. Паразити виповзали з туману.

БТР рвонув з місця.

Після повернення

Каел доповів генералу все. Той довго мовчав.

— Значить… це не випадковість, — сказав він. — І не природне явище.

Капітан «Обрію-3» виглядав приголомшеним.

— Якщо це правда… Tirra-7 — лише початок.

Каел дивився на карту планети.

— І ми вже занадто глибоко, щоб відступити.