Глава 30

Прибувши до табору, він спершу хотів особисто завітати до Лакрії, але волею долі йому на очі потрапила одна з її фанаток. Вейл підхопив дівчину за лікоть, відтягнув перелякану бідолаху вбік і звелів передати господині, щоб та готувалася на вечір, бо сьогодні він планує отримати нагороду за свій «програш». Фанатка зі стривоженим виглядом лише кивнула і щодуху помчала до намету Лакрії.

Вейл тим часом вирішив неквапливо причепуритися. Він підготував елегантний блакитно-білий костюм, тричі викупався, надягнув масивний срібний ланцюг на шию та три персні на пальці. Ретельно намастив тіло й одяг дорогими ароматними оліями. За його замовленням з найближчого міста військовий гінець доправив розкішний букет рожевих троянд та гвоздик, пляшку коштовного червоного вина, шоколадні смаколики, два вишукані келихи та велетенську рожеву аромасвічку. Чекаючи, поки сонце почне сідати за обрій, він повільно катував себе хтивими думками про прийдешню ніч.

Щойно темрява почала брати табір у свій м’який полон, Вейл із сяючим обличчям, насвистуючи веселу мелодію, вирушив у дорогу. В одній руці він тримав букет, в іншій — рожеву торбинку з приладдям для гарного вечора, яке, судячи з репутації Лакрії, навряд чи знадобилося б за прямим призначенням. Ті, хто зустрічав його на шляху, одразу розуміли, куди він прямує і ДЛЯ ЧОГО. Хтось дивився йому вслід із заздрістю, а хтось — зі щирим співчуттям.

Намет Лакрії вражав масштабами: він нагадував радше довгий одноповерховий будинок, аніж похідне житло. Біля входу за декоративним столиком сиділа добровільна фанатична свита чаклунки. Вейл кивнув їм і весело запитав: — Як там панночка Лакрія? Очікує на мене? Свита стривожено озирнулася на нього і замовкла. Лише та сама дівчина, яку він перехопив зранку, боязко відповіла: — Так, пане. Пані Аламатська чекає на вас. У себе, у дальній кімнаті. — От і добре! І я на неї теж! — вигукнув Вейл і впевнено зайшов усередину.

Інтер’єр справді нагадував повноцінний дім. Безліч меблів та диванів, дерев’яні перегородки, що імітували стіни. Замість дверей — відкинуті завіси. Посередині пролягав вузький коридор, який вів прямісінько до покоїв Лакрії, вхід до яких закривав непрозорий бордовий візерунчастий саван.

Вейл відсунув його рукою, в якій тримав торбинку, і з переможною посмішкою ввійшов до кімнати. Приміщення було оздоблене як для принцеси, а не для бойового мага «Авангарду». Все потопало в ніжних, м’яких кольорах та витончених меблях. Біля стіни навпроти входу височіло велетенське ліжко з пишними балдахінами та рожевими напівпрозорими завісами. Посеред кімнати стояв дорогий різьблений стіл на дві персони, заставлений наїдками. Там уже чекала пляшка вина  та келихи . По кутах  мерехтіли  величезні канделябри на сім свічок. Кімната була залита теплим світлом, а в повітрі розливався чарівний, ледь вловимий аромат. Усе це — м’яке освітлення, рожеве ложе та пахощі — миттєво налаштовувало на романтично-хтивий лад.

Усе, окрім самої господині. Вона сиділа за столом у розкішній кремовій сукні, що відкривала плечі. Глибоке декольте вигідно підкреслювало звабливі жіночі форми, хоча саме вбрання було легким та вільним. На шиї красувалося золоте намисто, а розпущене чорне волосся хвилями спадало на плечі. Від одного погляду на її стан у голову починали прокрадатися найбільш непристойні думки... проте лише доти, доки погляд не зустрічався з обличчям володарки цього спокусливого тіла.

Вираз її обличчя нагадував приречену на страту. Вона нерухомо дивилася в одну точку широко розплющеними очима. На обличчі — жодного сліду косметики, лише нічим не прихований розпач.