Глава 28

Обличчя Вейла набуло похмурих рис. Коло темряви почало звужуватися. Сутності, які переміщувалися у темряві, завмерли, а потім усі разом розвернулися в бік Вейла. З усіх боків з’явилися копії Лакрії, які йшли не поспішаючи крізь темряву, чарівно посміхаючись та повільно розмахуючи шаблею. І кожна копія на свій манер йшла своєю ходою, але кожна — переможно-зухвало!

Вейл зрозумів, що все ж таки доведеться демонструвати той клятий козир! Ось одна з копій Лакрії підійшла зовсім близько, направивши у його бік шаблю, і чарівно-звабливим тоном промовила:

— Ну от і все, пташенятко! На коліна. І лижи мої чоботи, або я дійсно на очах у всіх розірву твою дупку — у прямому сенсі слова. Позбавлю тебе чоловічої цноти. Чи, може, ти саме цього і чекаєш? Чому ти мовчиш? Бій не завершиться, поки хтось не буде без свідомості або не визнає свою поразку. Це кінець, пташенятко!

Вейл кивнув і похмуро відповів:

— Так. Ти права. Це кінець... Кінець моєї таємниці!

І після цих слів Лакрія почула, як з боку Вейла починає доноситися незвичний гул, наче запрацював двигун — все голосніше і голосніше. А потім пролунав гучний вибух, і Вейл зі швидкістю блискавки метнувся вперед, розрізавши темряву наче ніж, залишивши за собою тунель у суцільному мороці, який ніяк не міг знову зімкнутися. Перемістившись вперед, Вейл захопив і копію Лакрії, але вона розтанула у його руках наче дим. Вейл витрусив руки і невдоволено сказав:

— Не впіймав... Шкода. Може, наступного разу вдасться!

Десь збоку почувся дуже стурбований голос Лакрії:

— Що це таке?! Блискавки заборонені!! Зараз йде дощ!! Цього не може бути! Ти не можеш зараз використовувати блискавку!

Вейл всміхнувся і відповів:

— А про електромагнітне поле ти, дівчинко, забула? Воно до блискавок у цьому плані жодного відношення не має!

Лакрія обурено-роздратовано вигукнула:

— Що? Ти про що? Я не розумію, що ти мелеш! Ти порушник, чи що?

Козир Вейла полягав у тому, що всередині свого організму він міг використовувати енергію блискавок. Він короткочасно зміцнював свій організм магією Сили Волі, а за допомогою блискавок всередині себе створював надзвичайну різницю потенціалів двох зарядів — і це виштовхувало, зі звуком вибуху, його тіло у бажаному напрямку з величезною швидкістю. Окрім того, це вибухове відштовхування створювало за собою потужне електромагнітне поле, яке вкрай негативно впливало на магію темряви Лакрії...

Почувши лепетання Лакрії, Вейл всміхнувся і відповів:

— Та нічого тобі вже, дівчинко, розуміти й не потрібно! Зараз дядько Вейл тебе впіймає! І тоді в моїх руках ти все зрозумієш.

Після цих слів Лакрія, мабуть, дала якусь команду сутностям у темряві, і вони, стогнучи, кинулися в його бік. Але це все вже було марно! Важкий дощ все лив і лив, перетворюючи землю на брудну багнюку. А Вейл оглушав арену гучними вибухами, пронизуючи і сутностей, і темряву в різних напрямках. Глядачі мовчки дивилися на цю незрозумілу картину. Лакрія мовчала, ховаючись у темряві. Навіть дощ наче тихіше став лити. Лише Вейл переможно сміявся після кожного вибухового переміщення, примовляючи:

 — Не впіймав! Зараз впіймаю!

І в один із цих стрибків він майже випадково зачепив справжню Лакрію і, схопивши боляче за лікоть, злорадно сміючись, підтягнув до себе. Обличчя Лакрії було сповнене жаху та нерозуміння того, що відбувається. Вона скрикнула і замахнулася на нього шаблею. Але рух був скований жахом. Вейл перехопив руку, грубо вивернув шаблю так, що їй було боляче, і імпульсивно викинув її вбік зі словами:

 — Викинь цю іграшку, ще покалічишся.

Потім різко схопив її за горло і так само грубо кинув спиною у багнюку. Від удару і падіння Лакрія знову скрикнула. А її білосніжний обладунок увесь вимазався у коричневий колір вологої землі  Вейл нахилився над нею і, ставши одним коліном на її груди, знову схопивши за горло, наблизив своє переможне обличчя до її переляканого, і неголосно промовив на ліве вухо :

— Ну, що я тобі говорив, хвойдо? Я завжди на вісімдесят п’ять відсотків правий у своїх висновках! Я тобі сказав, що ти будеш у бруду мене благати, щоб я зупинився! Ну от, мабуть, цей час і настав. Ти готова благати?

А далі у Вейла трапилося те, про що він потім шкодував багато років. У ньому прокинулася хтивість. Ця клята хвойда Лакрія так смачно пахла навіть серед багнюки. А потім він сказав слова, навіяні тією хтивістю, за які потім також себе неодноразово корив. Він підняв обличчя і подивився у перелякане, але вже дуже бажане обличчя Лакрії. Її широко розкриті очі дивилися прямо в його. Вейл хтиво посміхнувся, жадібно, наче вовк перед здобиччю, облизав верхню губу і неочікувано м’яко промовив:

— А знаєте, панянко, щось ви мені зараз навіть дуже до смаку припали. От дивлюся на вас і розумію, яка тут піді мною скриня з коштовностями лежить. Знаєте, щось дуже сильно захотілося на всі ваші скарби подивитися. Ви казали, що у разі поразки мене очікує більша нагорода, ніж при виграші? Я згоден! А на знак того, що я говорю правду, я скажу про свою слабкість. Єдине місце, яке я ніколи не можу чомусь захистити, — це моя ліва щока. Це те місце, звідки з мене постійно сочиться магія. Не вірите? Лизніть мою ліву щоку, і ви самі відчуєте і мою магію на смак, і зрозумієте, що я говорю правду.

Вейл нахилив свою щоку до губ Лакрії. Але та, все ще перебуваючи в стані шоку, нічого не робила — тільки мовчки лежала і важко дихала у щоку. Вейл трохи стиснув її горло та неголосно, але владно промовив: