Глава 27

Але самовпевненість Вейла цього разу спрацювала проти нього. Він гадав, що темрява, яка його оточувала, не може до нього підступитися, але не врахував, що Лакрія — може. Коли темрява оточила його з усіх боків, Лакрія повністю в ній розчинилася. І коли він це зрозумів, то було вже запізно! Лакрія теж блискавично його атакувала... з декількох боків одразу!

ПРОКЛЯТТЯ! Вона може робити свої копії у цій темряві! Від перших трьох Лакрій, що страшно кричали та озвіріли, Вейл ще зміг відбитися, та від наступних трьох, які напали з інших боків, — не зовсім. Порізи на грудях, боці та нозі. Потім вона знову і знову атакувала і переможно сміялася! І знову! І знову! Вейл не встигав за цими масовими одночасними атаками. З таким він дійсно ще не стикався. Треба було або відганяти темряву від себе (бо не зовсім зрозуміло, наскільки небезпечні ті сутності з довгими пальцями у ній), або перенаправляти блискавки у м’язи для одночасного відбиття атак. Одразу виконувати ці дві операції Вейл тоді ще не міг.

Він відбивався як міг, але видно було, що невдовзі Лакрія візьме над ним гору, бо від численних порізів та втрати крові, яка стікала на землю з розрубаних клаптів одягу, він сильно втрачав сили. Ця клята відьма дійсно виявилася небезпечною. У нього залишався ще один козир, який він не бажав ще демонструвати, але з цією клятою Лакрією доведеться!

Десь збоку він почув дзвінкий переможний сміх Лакрії і потім надмінний голос переможниці:

— Ну, що, моє малесеньке пташенятко, тепер ти відчув, хто тут господиня? І не бійся, мій милий хлопчику, забруднити штанці від переляку. Відперешся, помиєшся — і я буду тебе чекати!

І знову атакувала Вейла з різних боків, нанісши тому дуже глибоку рану між грудьми та животом. Це все дуже розлютило Вейла. Він імпульсивно жбурнув подалі тренувальний меч, злобно закричавши: 

— Ненавиджу ці дебільні мечі! Ідіотські правила! Одразу все треба було робити власними руками!

І в цей момент Лакрія знову, сміючись, атакувала! Але з Вейлом трапилось щось дивне. Він спочатку став у бойову позу, а потім голими руками, які стали наче просочені малими блискавками, відбив усі шість атак Лакрії. Потім схопив обома руками одну зі своїх блискавок з тіла, яка звивалась та гучно тріщала у його руках, наче електрична змія. І тримаючи блискавку наче спис, засміявся і майже заричав:

— Ну що, сучко? Тепер потанцюємо?

Вейл був радий, тому що, може, й не доведеться демонструвати свій козир і дійсно вистачить лише того, що вже бачили. Лакрія знову атакувала, але цього разу копій було вісім. Вейл, ричачи, ухиляючись та кидаючись в усі боки, підживлюючи власну швидкість від власної блискавки у руках, відбився від семи копій. А от восьма була справжня Лакрія — він примудрився саме її штрикнути блискавкою.

Лакрія здригнулася, закричавши, і, вся сіпаючись, розчинилася у темряві. Вейл переможно засміявся і нахабно вигукнув:

— Ну що, крихітко? Сподобалось? Чи розмірчик завеликий? Трохи не вліз? Чи все ж таки сподобалось? Он як вся дриґалася. Мабуть-таки дуже сподобалось, що аж так ніжки тряслися!

І власний образливий жарт його ще більше зазадорив, і він почав голосно сміятися... Але недовго. В цей момент небо розірвалося гуркотом грому, і на обличчя сміхотливого Вейла почали капати великі краплі дощу. Вмить ареною прокотилася печать заборони на обумовлену магію. Всі блискавки, як і та, що він тримав у руках, зникли. Вейл замовк. І знову почувся в’їдливий сміх Лакрії і такий самий надмінно-зверхній тон:

— Ой? Що таке, пташенятко? Ти вже здувся? Обмеження позбавило тебе сил далі боротися? Ну нічого, Лакрія — добра Пані. Якщо ти зараз станеш на коліна та голосно скажеш, що Лакрія — твоя господарка і ти повністю визнаєш мою силу і свій програш, а потім полижеш мої чоботи, то я не буду тебе сильно калічити та завдавати тортур. Якщо ти відмовишся, то на собі прямо зараз дізнаєшся, що таке великий розмірчик, який не влазить!