Глава 25

Коли Вейл прибув до Авангарду, чутки про нього вже наздогнали Лакрію — звабницю людських сердець. Окрім сліпучої зовнішності та безмежної самовпевненості, вона була ще й найсильнішим магом у підрозділі. Їй приносило неймовірну насолоду перемагати відчайдушних суперників, психологічно ламати їх, а потім... уночі втішати. Навіть інструктори побоювалися її, адже декотрі з них спершу потерпали від її нищівної магії, а згодом відчували невимовну насолоду в її зухвало-тендітних руках.

Вона особисто прийшла поглянути на того славнозвісного геніального вискочку Вейла. Лакрія вже мріяла, як зламає його на очах у всіх, а потім він, у полоні «солодкої ночі», повзатиме біля її ніг, благаючи хоча б про крихту уваги. І вона її дасть. Настільки багато, що цей спогад залишиться в його свідомості назавжди, скільки б жінок не було після неї. Вона планувала провернути з ним те саме, що й з усіма іншими.

Оскільки в лавах Авангарду практикувалися тренувальні бої, Лакрія вирішила не зволікати й викликати Вейла на поєдинок. Звісно, якщо він виявиться хоч трохи симпатичним. У супроводі фанатичного почоту, який мало не боготворив свою господиню, вона попрямувала до нього. Лакрія була вдягнена в сяюче білосніжне вбрання, яке зухвало підкреслювало кожну звивину її звабливого тіла.

Вейл же постав перед нею у дорогому червоному каптані з високим коміром. Його погляд був настільки зухвалим, що це одразу їй сподобалося. Лакрія обожнювала приборкувати таких норовливих, перетворюючи їхній погляд на щенячий. Цей «випадок» обіцяв бути таким же смачним, як і попередні.

Коли виклик було кинуто і Вейл згодився, Лакрія чарівно всміхнулася:

— Не хвилюйся, любчику. Я нікому ще цього не казала, але щось ти мені дуже припав до душі. Точніше, твій надзвичайно зухвалий погляд. Тому скажу: після твоєї поразки я втішу тебе так, що ти забудеш про всі печалі на світі. Вважай, що ти отримаєш таку винагороду за програш, якої не здобув би, навіть вигравши всі королівські турніри. Па-па, пташенятко!

Вейл оцінив Лакрію так, як чоловік оцінює відверто сексуальну жінку, що не приховує своєї вроди. Так, вона була «смачною», мов свіжий шматок м'яса для голодного вовка. Але на цьому його милування й скінчилося. Перед прибуттям його попереджали, що в Авангарді є одна надзвичайно небезпечна відьма — і в бойовому, і в любовному сенсі. Та хоч якою пристрасною була Лакрія, її самовпевненість викликала у Вейла лише огиду.

Він відповів таким же зухвалим тоном:

— Ну, коли ти, переможена, вся у пилу та багнюці, благатимеш мене зупинитися... от тоді я ще подумаю, чи приймати твої пестощі, дівчинко.

Лакрія дзвінко розсміялася:

— Божечки, як мило! Давно я не зустрічала такого зухвалого хлопчика. Ммм... Це буде дуже приємно — розчавити тебе, а потім уночі втішати зламаного, бачачи у твоїх очах, що ти сам від того задоволений. Пташенятко моє.

Ця фраза остаточно відбила у Вейла будь-які хтиві думки щодо неї. Він лише махнув рукою і, відвернувшись, кинув:

— Все. Йди.

Лакрія знову засміялася і пішла готуватися до бою. Їй теж чимало розповіли про Вейла. Схоже, з цим нахабою доведеться докласти трохи більше зусиль, ніж навіть з інструкторами...