Глава 23

Вейл дивився услід Еленвару, що йшов геть, гладячи задоволеного Барона та мріючи про теплу ванну. Але приємним мріям не судилося довго й лагідно охоплювати його втомлену свідомість. Позаду себе він почув скрипучий, невдоволений старий жіночий голос:

— А ти тут усе про дівок базікаєш? Вже і цьому юнакові наплів усяких дурниць! Сам із тією відьмою волочився, а тепер і цього хлопця казна-чому навчаєш? Я все чула!

Вейл обернувся і сам невдоволено відповів:

— Матусю Есанто! Ну чим ви вже зараз незадоволені?

Перед Вейлом стояла літня жінка надзвичайної зовнішності. Вся її шкіра була в глибоких зморшках, кольору білого мармуру, але без жодної волосинки — навіть пор на ній не було видно. Здавалося, це ожила кам’яна статуя. Волосся вона мала довге, хвилясте, кольору ранкової блакиті, хоча подекуди пробивався вогняно-рожевий відтінок. Риси обличчя крізь глибоку старість ще зберігали залишки колишньої надзвичайної вроди. Але найвиразнішою і явно нелюдською рисою були її очі. Вони нагадували дві блакитні безодні без зіниць та райдужок. Просто дві бездонні прірви, що ховалися за тонкою прозорою плівкою, в глибині яких, якщо пильно придивитися, можна було розгледіти ледь помітні рожеві та зелені зірки.

Одяг її теж був незвичайним. Він складався з безлічі декоративних елементів, що нагадували варіацію надзвичайно складної, коштовної та суворої сукні невідомого місцевій моді фасону. Але сама тканина, з якої це вбрання було виготовлене, нагадувала смарагдову гладь моря, осяяну спекотним сонцем. Здавалося, що ця літня жінка якимось чином одягнена в... море. І якби не сяючі золоті візерунки та окантовка на цій дивній сукні, можна було б справді подумати, що старенька магічним чином утримує навколо себе воду, надаючи їй форми одягу.

Колись, дуже давно, понад двадцять років тому, коли Вейла та Лакрію перевели до Королівського Магічного Авангарду, де вони вперше і побачили одне одного, їхнім першим бойовим завданням у складі техномагічного штурмового відділення було дослідження нового портального входу, який відкрили маги-вчені. Інколи, коли експерименти з пошуку порталу до Священного Міста Богопредків чи у Казковий вимір закінчувалися невдачею або помилка спотворювала вхід, дослідники намагалися вивчити місце, куди він веде, перш ніж зачинити його назавжди. Таким чином свого часу були знайдені виміри Зоряних Садівників, Зоряних Сусідів та безліч інших, які принесли значну користь розвитку Королівства.

Єдиним офіційно зафіксованим зворотним порталом у Королівство виявився прохід у вимір, який згодом у народі почали називати Безоднею. Ця назва так закріпилася у свідомості людей, що з роками перейшла в офіційну королівську військову документацію. Перша робоча назва того виміру була зовсім іншою і з «нескінченною прірвою» нічого спільного не мала. Вона звучала так: «Зворотний Портал №1. Місце виходу: Зруйнований Зоряний Корабель Континентальних Масштабів. Місце дислокації: за межами Вузла Всесвіту. Вид життя: Сповнений різноманітними істотами та рослинами. Наявна інтелектуально розвинена неагресивна раса, що перебуває на надзвичайно високому техніко-магічному рівні».

Те, як ця довга офіційна назва військового проєкту змогла трансформуватися з роками в одне слово «Безодня», залишалося загадкою майже настільки ж містичною, як і сам перший за всю історію Королівства зворотний портал.