Глава 21

Вейл, наче забувши про розвідника, з гусаком на руках, босоніж, неквапливо пішов кудись уперед. Еленвар мовчки спостерігав, як щойно непереможний, нещадний та жахливий боєць-чаклун перетворився на якогось дивного чолов’ягу, виглядом майже як безхатько! Але це була лише мить — Еленвар опанував себе. Те, що зараз пан Вейл виглядає майже як безпритульний, не скасовує того факту, що він щойно самотужки переміг безліч небезпечних ворогів.

Еленвар пригадав той момент, коли капітан Королівської варти зміг перемогти самотужки чотирьох лицарів Безодні під час нападу на королівський палац. Він був осяяний славою. А потім... Еленвар на власні очі бачив, як той самий капітан розгулює наметом у дірявій шкарпетці, крізь яку видно брудну п’яту, почухує живіт та гучно пускає гази! Зовнішність буває дуже оманливою... Еленвар наздогнав Вейла і звернувся до нього:

— То що мені тепер робити, пане?

Вейл здивовано глянув на нього і, усміхнувшись, відповів:

— Ой, вибач, я й забув про тебе. Все про ванну мрію... Хочеш Барона погладити? Він уже добрий. Еленвар похитав головою:

— Ні, якось не дуже хочу його торкатися. Пане, я про інше. У нас війна йде. Повномасштабне вторгнення сил Безодні. Я зараз на бойовому завданні. І я не можу, якщо чесно, зрозуміти, виконав я його чи ні... До речі, це ваш гусак?

Вейл підвів очі і відповів:

— Та ні, не мій. Це гусак барона Гульмаха. Просто я і його теж врятував, витягнувши з полум’я. От він і прив’язався до мене. А щодо твоєї бойової місії... Ну, мабуть, виконав. Я ж листа прочитав, того, що для барона призначений. Значить, усе-таки виконав. А ти потім мені за келихом пива розповіси, що тут у вашому королівстві коїться з тією придуркуватою Безоднею? Бо цивільні нічого путнього, окрім переживань та прокльонів на адресу Безодні, не можуть розповісти.

Еленвар здивувався:

— Так а чому пан Гульмах вам не доповів про всі обставини? Вейл скривився і відповів:

— Та він усе ніяк до тями не прийде! Коли на його місто-фортецю напали та скинули бомби, його дуже сильно поранило в голову. Буян, як зміг, зализав його рану. Барон вижив, але ніяк не опритомніє... Його жінка та донька не відходять від ліжка ні вдень, ні вночі. От такі новини, хлопче... Ну, а ти, якщо хочеш, йди посидь із місцевими. Випий пива. Розслабся! А потім і я підійду. Он там за рогом чоловіки постійно збираються. Зробили собі там щось на кшталт таверни. Йди відпочинь, а десь за годинку я підійду.

Еленвар трохи примружився:

— Пропозиція справді спокуслива. Але як військового розвідника при виконанні мене хвилює ваша відповідь на той лист, що ви прочитали... Я так розумію, ви відмовитеся... Вейл хмикнув, знизавши плечима, і відповів:

— Чому це відмовлюся? Піду, звісно! Послухаю пропозиції від вашої влади.

Очі Еленвара широко розплющилися від радості, і він весело вигукнув:

— Дійсно? Ви підете на прийом до Королівської військової адміністрації? Вейл кивнув і відповів: — Звісно! Хочу подивитися, чим ці блазні хочуть мене зацікавити. Наче захист власної країни і так не входить у мій обов’язок як колишнього бойового мага Королівського Авангарду!

Еленвар щиро засміявся і відповів:

— Ну так, це ж неймовірно таке почути, пане! От тепер я із задоволенням чекатиму на вас, як ви і радили, отам за рогом. І я відповім на всі запитання та розповім усе, що забажаєте знати! Боги праведні!! Ви на нашому боці у цій війні! Ми вже перемогли, ха-ха-ха!