Глава 20

Після чого розпрямився, наскільки міг. Розвів руки в сторони і заплющив очі. Еленвар шкірою відчув, як повітря навколо наелектризувалося. Побачив, як маленькі камінці та пил повільно піднялися в повітря. Навіть його волосся почало підійматися та пушитися! Навколо Вейла почали проблискувати тріскучі зелені блискавки, які вдаряли то в підлогу, то у стіну поряд, висікаючи спалахи іскор. Хтось із людей, які спостерігали за цією картиною, сказав:

— О! Дивись, пан Вейл на людину перетворюється! Страшно так і гарно водночас. Скажи? Жіночий голос відповів:

— Згодна! Лякаюче красиво.

А Вейла вже охоплювали вибухові та сяючі блискавки. Еленвар побачив, як Вейл трохи піднявся над землею, а частини його обладунків одна за одною почали від’єднуватися від загального комплекту, зависаючи в повітрі на різній відстані. Потім і плащ від’єднався, і одяг теж починав у певних місцях розв’язуватися золотавими нитками, так само розділяючись на окремі частини та зависаючи в повітрі. Але в якийсь момент увесь одяг, що повністю від’єднався від тіла Вейла, ще секунду висів у повітрі, а потім із гучним, важким брязкотом впав на кам’яну підлогу безформною купою.

Блискавки почали зникати. Вейл знову опустився прямо на купу одягу та частин обладунку, та, невдало ставши на тканину, підсковзнувся, упав спиною на стіну і, присівши, задоволено вигукнув:

— Ну нарешті!! Боги милосердні, нарешті я зняв із себе усе це! Боги, думав, не витримаю... Фух! — і, посміхаючись та спираючись на стіну, підвівся.

І Еленвар отримав новий шок. Це був одяг, у якому перебував Вейл під обладунками. Це було надзвичайно просте вбрання сірого кольору. Та ще й місцями забруднене землею. Особливо низ широких штанів, які ще й були трохи розірвані нижче коліна на правій нозі. До того ж одяг був майже увесь мокрий від поту.

«Тобто пан Вейл ще й жахливо спітнів під усіма тими важкими обладунками? Ось чому його мучила така спрага? Тобто він дійсно блював від надважкого перевантаження? То, може, від жахливої перевтоми він не зрозумів очевидних натяків тієї жінки?» — усі ці думки вмить промайнули в голові Еленвара. І коли пан Вейл підвівся, тримаючись за стіну, Еленвар не міг повірити в це перетворення. Вейл зараз був схожий на звичайного чолов’ягу, до того ж не просто чоловіка, а майже на якогось злидаря, ще й звичайної статури! Ніяких надлюдських м’язів, як очікував Еленвар. До того ж, як здалося розвіднику, з невеликим животом під просторою промоклою сорочкою. Еленвар не міг сам собі повірити, що це був той самий жахливий чаклун, який от зовсім нещодавно голими руками розірвав цілий загін Вершників Безодні разом із їхнім командиром у супроводі Гончих Безодні. Еленвару взагалі теперішній вигляд Вейла нагадував якогось пиячка чи майже жебрака...

А Вейл тим часом, радісно посміхаючись, озвався до свого пса:

— Ну все, Буяне, відпускай Барона! Пес виконав наказ. Відпустив із пащі шию гусака та, радісно гавкаючи, побіг у бік господаря. А слідом, перевалюючись і ґелґочучи, біг і гусак Барон. Вейл посміхнувся і сказав:

— Ну все, давай, Буяшко, і ти знімай обладунки. Теж, мабуть, упарився весь у них!

Пес радісно гавкнув. Його охопила щільна темрява, що вибухала темними потоками. Буян почав труситися, наче щойно вийшов із води, і вся магічно-механічна частина, яка займала нижню частину тварини, з таким самим важким брязкотом від’єднаними частинами впала на каміння. Темрява навколо собаки розсіялася, і Еленвар побачив перед собою звичайну дворнягу.

У цей момент до Вейла підбіг гусак Барон майже впритул і, ґелґочучи, почав легко того щипати за ноги. Вейл засміявся і, важко нагнувшись, підхопив гусака на руки, гладячи по спині. Птах обернув свою шию вздовж шиї Вейла, звисаючи головою вниз із правого плеча, і задоволено неголосно ґелґотав. Вейл, посміхаючись і продовжуючи гладити птаха по спині, промовив:

— Слухай, Бароне, а ти важчий став. Ну жах просто! Скажи, Буяшко, який жирний та важкий? Чи то я після бою охляв? Ха-ха-ха! У відповідь на це Буян почав трохи підстрибувати, радісно гавкаючи. Десь із боку людей почулося:

— Гей, пане Вейле, не бажаєте прохолодного пива? То ж після битви краще буде, ніж те спокусливе молоко! Вейл махнув рукою, відповівши:

— Та то вже пізніше. Спочатку у теплу ванну хочу! Десь озвався задерикуватий молодий жіночий голос: — Ну так що? Набрати вам ванну, пане? Десь почалася насмішкувата відповідь чоловічим голосом:

— Ага! Набери, і потім тебе Наїра у ній і втопить! Ха-ха-ха!