Глава 11

От нарешті Вейл відчув, що останній блювотний позив був дійсно останнім. Він плюнув. Як міг, сів набік, спираючись лівою рукою об землю, а правою тильною стороною рукавиці недбало витер, а точніше — розмазав по обличчю залишки гіркої блювоти та сліз. Потім, як зміг, витер обличчя краєм плаща, знов взяв Спис і, спираючись на нього двома руками, важко, похитуючись, піднявся. Буян, сумно дивлячись на господаря, підніс у зубах викинуту вбік маску. Вейл усміхнувся і, сказавши: «А, який же гарний песик!», потріпав його по голові і, взявши маску, прикріпив її до пояса. Зрозумівши, що господарю полегшало, Буян почав радісно гавкати та підстрибувати, намагаючись передніми лапами стати на Вейла. Той засміявся і стомлено, але радісно сказав:

— Ну досить! Досить, Буянушка! Я зараз впаду! Ти важкий. Йдемо вже додому.

Сказавши це, він, спираючись на Спис і тримаючи його двома руками, знов важко покрокував у бік молодого розвідника. І, майже діставшись до хлопця, що досі гикав, зупинився і, цокнувши, неголосно промовив сам до себе:

— Твою ж матір... Ледь не забув. Ці ж почвари вже через декілька годин будуть смердіти...

Він важко розвернувся назад, у бік розірваних тіл Гончих та Вершників, і простягнув тремтячу ліву руку. Еленвар побачив, як велика ділянка на землі, що охоплювала майже всю площу, вкриту понівеченими ворогами, почала трішки вібрувати і вкриватися зеленими електричними спалахами. Одне за одним неквапливо нерухомі пошматовані тіла починали охоплювати зелені несміливі язики вогню. А потім усе більше й більше зелений вогонь набирав сили, поки майже всі тіла не почали палати зеленим вогнищем, випромінюючи тріскучий звук та огидно-солодкий дим із присмаком смаженого м’яса.

Еленвар, осяяний зі спини штучним сонцем, а спереду — мерехтінням зеленого неприродного полум’я, споглядав, як Чаклун, наче якийсь древній дід, повільно шкутильгаючи і тримаючи Страшний Казковий Спис, наче то була якась давня коряга, наближався до нього. А поряд, радісно махаючи хвостом, повільно йшов пес. От Чаклун порівнявся з Еленваром, якось дивно і важко посміхаючись, подивився на нього зверху вниз і знов тим самим м’яким батьківським тоном промовив:

— Ну от і все, синку. Бачиш, усе вже завершилося. Тепер ти вже не так лякаєшся? Ти вибач, що довелося оте все побачити. У мене просто нерви дуже розхитані після життя з тією сукою Лакрією. Маленька дрібничка виводить із себе. А той покидьок двічі мене вдарив. І знаєш... Відчуття від того дуже погані були... Ну що? Заспокоївся вже? Не боїшся?

Промовивши це, він хрипло засміявся. Еленвар після посмішки отримав новий шок. Він побачив, що один із зубів Чаклуна... зіпсований, так само як і у нього! У непереможного чаклуна зіпсований зуб?! Як у звичайної людини? Та цього ж не може бути! А Вейл потріпав Буяна і м’яко промовив:

— Буянчику, ану вилікуй хлопцю ногу. Бачиш, яка рана! То ж болить, мабуть, дуже. Давай, друже!

Пес радісно гавкнув і підстрибнув. Потім підійшов до застиглого Еленвара і почав інтенсивно лизати рану на нозі від поранення променем Вершників.