Глава 10

Зупинився і дуже повільно — і як здалося Еленвару, докладаючи надлюдських зусиль — нахилився з майже стоггними звуками і підняв Жахливий Казковий Спис Командира вершників, який трохи здригався і, як тільки його взяли у руки Чаклуна, почав видавати короткі сумні звуки «О». Використовуючи спис наче посох, Чаклун, спираючись на нього, важко покрокував у бік Еленвара.

Вейл відчував не те що втому. Це було жахливе виснаження. Навіть у нормальному стані керувати своїми обладунками-зброєю за допомогою Магії Сили Волі було не зовсім, скажімо, просто. Стримувати усю цю жахливу вагу, тримати в цілісності всі тканини та метал, та ще й використовувати блискавку та блискавично рухатися, змушуючи ігнорувати закони природи лише завдяки Магії Сили Волі — це було, відверто кажучи, важко. Коли Вейл бився з Лакрією, коли у тої клятої відьми стався нервовий зрив, було важко. А він тоді був молодшим. А зараз, будучи двічі пораненим цим клятим Казковим списом, — це було просто нестерпно!

Він тримав волю з останніх сил. Він навіть власне тіло змушував рухатися Волею. А ще ті кляті позиви нудоти! Вони так і не полишали Вейла, як він не стримував їх. Майже дійшовши до молодого розвідника, Вейл зрозумів, що ніяка Воля не стримає чергову хвилю надзвичайно болісної нудоти. Вейл впустив посох. Різко і важко впав на коліна, поспіхом зірвав із себе маску, жбурнувши її вбік, і його почало нудити так і з такими жахливими звуками, наче сама душа з нього зараз із нудотою вийде! А біль, який він відчував, був неописаний! Його обличчя спотворювалося від болю глибинної нудоти, а з очей мимоволі лилися сльози. Еленвар дивився на цю нелогічну картину, яка не вкладалася у його свідомості. Могутній Чаклун чомусь не використовує магію. Непереможне в бою, наче якесь богоподібне створіння, тепер стоїть рачки і блює, як звичайна людина від жахливої перевтоми. Пес, який мить тому одним вибуховим укусом розривав жахливих почвар навпіл, зараз, поскавчуючи, тицяється носом у бік свого господаря. Свідомість Еленвара розривалася від цього неймовірного контрасту!

ЩО КОЇТЬСЯ ТАКЕ?! Чаклун або чудовисько! Або вже, зрештою, людина! Не може бути такого, щоб чолов’яга, який виглядає як якийсь барон у третьому поколінні, був водночас надістотою, що самотужки може в прямому сенсі слова, голими руками розірвати повний загін Вершників! З таким загоном навряд чи міг би впоратися і загін штурмовиків у важкій броні, та ще й з урахуванням, що у Командира Вершників був «Спис Смерті», а тут... ОДНА ЛЮДИНА ЧИ НЕЛЮДИНА РОЗІРВАЛА ВСІХ, РАЗОМ ІЗ ТИМ КОМАНДИРОМ ТА ЙОГО СПИСОМ, А ТЕПЕР ПРОСТО БЛЮЄ, НАЧЕ ВІД ВАЖКОЇ ПРАЦІ ВИНИКЛО РАПТОВЕ ПЕРЕВТОМЛЕННЯ!

Прокляті Боги! Що коїться? Це настільки неприродно... як ніби повія, що десятиріччями займається своєю справою і має відповідну репутацію, а потім виявляється, що вона ще не втратила цнотливість... Свідомість Еленвара не в змозі була поєднати між собою елементи побаченого, і він, так само гикаючи, з роззявленим ротом дивився на Чаклуна, якого все сильніше вивертало раз за разом...