Глава 9

І кожен раз це супроводжувалося звуком гучного вибуху, наче постріли з великокаліберної магічно-порохової зброї, від яких Еленвар здригався, та ще й почав гикати. І від кожного разу, як проєкція пса досягала свого господаря та командира, у того в різні боки відлітала спочатку ліва нога нижче коліна, потім права — вище коліна. А потім і ліва рука трішки вище ліктя. Наче дійсно від влучання кулі великого калібру. І все це трапилося дуже швидко, за декілька секунд. Командир Вершників несамовито закричав, забризкавши помаранчевою кров’ю і Вейла, і землю.

Вейл у свою чергу страхітливо загарчав і щосили жбурнув понівеченого Командира у зграю Вершників. Той, коли врізався у гончу і разом з нею покотився, щось ще істерично вигукував. І в ту ж мить у Вейла полетіли крижані та алі промені, розбиваючись об нього, наче об скелю, і висікаючи червоні іскри. Еленвар бачив, як Чаклун, жахливо гарчачи, підняв руки над головою, стискаючи пальці. Його тіло почали огортати зелені блискавки та темний дим, і в цей момент він із гучним звуком, який був схожий на вибух гранати, вмить перемістився вперед і врізався, наче таран, у натовп Вершників.

Від удару декілька гончих, жалібно скавчучи, полетіли в різні боки. Сідло, на якому сидів вершник, від зіткнення з Вейлом вибухнуло, і Вершник, волаючи, полетів угору. У строю Вершників почався страшний хаос, ричання та постріли крижаними й алими променями, що зачіпали одне одного та гончих. Еленвар бачив, як Чаклун одним рухом відривав то голову, то руки у Вершників і жбурляв їх у різні боки. Одна з рук навіть прилетіла майже під ноги Еленвару.

І наче це був обумовлений сигнал: як тільки жахлива рука, яка ще стискала променевий пістолет Безодні, закінчила оберти, розбризкуючи помаранчеву кров, пес теж зі звуком гучного вибуху вмить зірвався з місця і увірвався у натовп Вершників. Еленвар, заклякнувши, споглядав, як Страшний Чорний Пес та його чудовимний господар Чаклун із ревом і вибуховими звуками безжалісно шматують Вершників Безодні. Бачив, як Вершники та гончі розриваються майже навпіл від вибухових укусів пса, розбризкуючи фонтани помаранчевої крові. Бачив, як Жахливий Чаклун голими руками майже розриває чудовиськ Безодні або вмить відриває їм кінцівки. І чув, як над усім цим хаосом смертельного жаху звучить хор із ричання, стогонів, скавчання та громоподібних вигуків Чаклуна...

І в якусь мить це все раптово завершилося. Так само раптово, як і розпочалося. Понівечені тіла Вершників та Гончих Безодні, здригаючись, хаотично валялися навкруги. Вся жахлива какофонія смертельного останнього бою Вершників вмить стихла. Навіть хрипіння не було чутно. І від цієї раптової тиші у вухах почало гудіти ще сильніше, ніж від вибухів. І посеред цієї жахливої тиші стояв Моторошний Чаклун та його вірний вбивчий пес.

Але... Навіть у шоковому стані Еленвар помітив, як важко дихає Чаклун, майже згинаючись при видиху. І як жалібно почав поскавчувати його пес, підіймаючи на нього голову. Чаклун тремтячою рукою потріпав пса по голові, приклав праву руку до грудей і продовжив важко дихати. Потім, хитаючись, неквапливо кудись пішов.