Глава 4

Так-от, на цій нелюді Арантамату було стільки — у вигляді ниток, скріплювальних елементів, пряжок тощо, — що він мав би важити як цілий верстат з обробки цього металу. Попри все, ця істота була взута в чоботи з елементами того ж металу, а на руках до самих ліктів носила страхітливі наручі, інкрустовані найсучаснішими техномагічними приладами з сяйливими блакитними екранами. Пальці цих технологічно витончених рукавиць закінчувалися гострими, наче леза, кігтями. І вже стало зрозуміло, навіщо: шматувати нещасну жертву, поки вона ще жива, на дрібні клапті й жерти.

Але те, що на Чаклуні висіла надвага з Арантамату, було лише початком. Та частина одягу, що була червоного кольору, виявилася виконаною з настільки рідкісного матеріалу, що навіть не всі королі мали його у своїх сховищах хоча б у вигляді клаптика. А в Чаклуна з цієї матерії був пошитий майже увесь костюм та деякі декоративні елементи плаща. Називали цей матеріал дуже просто — Просторова Червотінь. Під час певних магічних аномалій, пов’язаних із технічними експериментами, у просторі дуже рідко і в різних місцях королівства виникає невеличкий червоний отвір, наче діра в самій реальності. І вже зовсім рідко з цього отвору може випасти невеликий шмат дивної, м’якої та холодної на дотик речовини, що пульсує насиченим червоним кольором. Якщо встигнути обробити цю речовину — а вона переробляється саме в нитки, — то виходить надміцний матеріал, який майже неможливо розірвати чи зруйнувати. Якщо таким прядивом прошитий одяг, то клапті цієї «тканини» витримують як влучання магічних куль, так і постріли променевої зброї чи навіть прямий магічний вплив. А головне — вони чудово витримують вагу. Тому було цілком логічно, що матеріал, здатний втримати такий тягар Арантамату на Чаклуні, мав бути саме з Просторової Червотіні. До того ж ця матерія мала дивну властивість: коли з неї виготовляли тканину, на ній через певний час проступали декоративні візерунки золотавого відтінку.

Але на цьому надзвичайність вбрання Чаклуна не завершувалася. Матеріал, із якого був зроблений плащ, взагалі майже неможливо було знайти. Ту речовину приносили з собою метеорити, що падали з неба. При падінні з деяких небесних тіл починав виходити їдкий гарячий газ. І якщо не встигнути зібрати його в ємність у найближчі години після приземлення, він просто розчинявся в повітрі. А от коли той газ у замкненому просторі остигав, він перетворювався на пластичну субстанцію, яка використовувалася або як накопичувач магічної енергії, або навпаки — як екран, що відбивав усіляку магію. Чаклуни на аукціонах вступали ледь не у двобої за клаптик цього матеріалу з Великого Космосу. Звісно, магам на замовлення з цієї сировини виготовляли або артефакти для накопичення сили, або тканину для екранування та захисту від магічних атак. Тканина з цього матеріалу завжди ставала блідо-синього кольору, іноді з блідо-червоним відливом, і на ній починали проявлятися сяйливі краплини різних розмірів та кольорів. У народі подейкували, що той газ — то часточка тіла Космічного Бога. І коли з нього роблять тканину, на ній проявляється пам’ять того Божества про перебування серед зірок. Саме тому ці сяйливі різнокольорові цятки на блідо-синьому полотні так нагадують сузір’я на нічному небі. Еленвар ще змалку, коли ходив до музею, бачив обидва ці рідкісні матеріали у вигляді крихітних зразків. А зараз ця нелюдь-чаклун стоїть перед ним у повному обладунку з них...

Проте останнім елементом, що доповнював образ Чаклуна як легендарного чудовиська, була його жахлива маска з Арантамату під червоною відлогою. Важка, вишукано-страхітлива. Всі її деталі свідчили про страшну витонченість свідомості легендарної почвари. Замість отворів для очей Еленвар бачив дві чорні безодні, посеред яких палахкотіли безжальні блакитні зірки. А над очима-прірвами в маску був інкрустований рубін неймовірно чистої огранки, що випромінював загрозливе сяйво. Еленвар не мав жодного сумніву: під цією личиною ховається настільки потворне обличчя, що воно затьмарить навіть монстрів із безодні.

Тремтіння охопило все тіло Еленвара, бо з кожним важким кроком, що наближав Чаклуна до нього, у свідомості хлопця зростав жах перед страшним потойбічним явищем. От маг майже впритул підійшов до здригаючогося від переляку юнака, який від страху навіть не підводив голови, втупившись поглядом кудись у ділянку пояса Чаклуна, але всім єством відчував, як ця потвора дивиться на нього. А в ту мить, коли Чаклун почав нахилятися, обличчя Еленвара від розпачу та безпорадності спотворилося жахливою гримасою. Він заплющив очі, очікуючи на неминучу смерть, забувши вже про своє нове завдання, і почав відчайдушно й надривно ридати, захлинаючись усвідомленням неминучого кінця.