Глава 3

У цей момент йому дуже не хотілося померти в лапах Сарани Безодні. Чаклуна він не бачив. А от як ці почвари заживо жеруть і тварин, і людей — бачив! І саме зараз страх перед Магом поступився жаху перед тими, хто його наздоганяв. Еленвар, петляючи з боку в бік під час бігу, щоб було менше можливостей у нього поцілити, як навчали на тренуваннях, майже досяг понівеченої землі. А там від неї і до замку рукою сягнути.

І саме в цю мить він відчув спочатку страшенний біль від того, що один із червоних променів по дотичній все ж таки лизнув його праву ногу, залишивши жахливий опік. Димлячу тліючу борозну на шкіряних військових штанях. Еленвар закричав і сторчголов повалився на землю, хапаючись за кінцівку біля пораненого місця. Ще один багряний промінь влучив у ґрунт поряд із ним. Крижаний розряд пройшовся десь зовсім близько. Але юнак побачив, що той промінь наче врізався у невидиму стіну на межі понівеченої землі та нормальної.

«НЕВЖЕ МАГІЧНИЙ БАР’ЄР???» — Еленвар, тягнучи випрямлену ногу, яка нестерпно боліла, стогнучи та крекчучи, став на животі інтенсивно переповзати до межі ймовірного захисту. Сльози вже не текли. Він жадав зараз лише одного — хай то буде дійсно бар’єр! Він таки перетнув межу, перевернувся на спину і подивився у бік переслідувачів. Червоні та морозні промені летіли в його бік, але справді врізалися у невидиму перепону, січучись та заломлюючись. Від побаченого Еленвара охопило відчуття переможної радості! Він звитяжно і злорадно засміявся в бік погоні, погрозливо махаючи їм пальцем правої руки. Потім щасливо посміхаючись упав на спину, широко розставивши руки в боки: «Все! Врятувався!»

Але втіха від того, що смертельні спалахи раз за разом розтрощуються об невидиму магію, почала минати через усвідомлення: тільки кляті промені не проходять крізь заслону! Він же перетнув її вільно... То і ті мерзенні почвари з Безодні вільно її подолають! І тут йому спала зовсім недоречна думка: «То, мабуть, через магічний бар’єр тут така пустка замість землі!».

Він знову підвівся на ліктях. Жахлива зграя, видаючи страхітливе ричання та металеве клацання, невблаганно наближалася, ніби то був один велетенський огидний монстр. А до замку залишалося ще понад тридцять метрів. «БОГИ ПЕРВОРОДНІ!! НЕ ВСТИГНУ! РОЗДЕРУТЬ!» — миттєво промайнуло в голові рядового Еленвара.

І в цей момент він почув за спиною загрозливий наростаючий звук, який, здавалося, йшов від якогось неймовірних розмірів рога. А потім навколо почало поступово світлішати, наче вдень. Еленвар обернувся і завмер на місці з роззявленим ротом. Супроводжуване цим жахливим гулом, десь із глибин замку все вище і вище неквапливо підіймалося маленьке... Сонце, освітлюючи все навкруги, наче справжнє світило. Зграя Безодні почала потроху сповільнюватися, мабуть, також занепокоєна дивним явищем.

Як тільки штучне сонце розміром приблизно з двоповерхову будівлю завершило свій вертикальний шлях, зупинившись на відстані не більше двадцяти метрів над найвищим шпилем вежі, звук припинився. Натомість Еленвар побачив, як важкі двері замку дуже швидко відчинилися всередину, гучно вдарившись об стіни й демонструючи за собою непроглядну темряву. Але крім темряви за дверима почувся інший звук, від якого в Еленвара пробігли мурахи по шкірі. Це був звук неквапливих, надзвичайно важких металевих кроків: залізна підошва з гуркотом зустрічала кам’яну поверхню.

Еленвар чув ці важкі дзвінкі кроки навіть на такій відстані. Здавалося, із замку от-от вийде велетень... Але натомість світло штучного сонця окреслило невисоку людську постать, поряд із якою крокував середніх розмірів техно-магічно вдосконалений чорний пес. Ця людина неквапливо йшла у бік Еленвара... але саме її кроки так гучно й важко відлунювали від каміння, наче вона важила як цілий будинок. Постать ставала все ближче, вже вийшовши на ґрунт понівеченої землі. Кожен крок віддавався все сильнішою вібрацією, яку відчував заціпенілий Еленвар.

Коли людина наблизилася достатньо, щоб її можна було роздивитися, Еленвар відчув справжній удар страху, бо впізнав одяг цієї істоти. Його червоно-сині шати були оздоблені нитками та декоративними елементами з одного надзвичайно рідкісного металу, що був схожий на золото, але коштував набагато дорожче і був міцнішим за будь-яку броню. Він міг захищати навіть від магічних атак і променевої зброї. Але при всіх корисних властивостях цей метал був надзвичайно важким. Називали його Арантамат, що в перекладі з мертвої мови звучало просто, але влучно — Найважчий. Невеличкий сувій ниток із цього металу важив як барило пива. Еленвар дуже добре знав цей метал на вигляд, бо до того, як пішов до Армії Опору, працював на міському заводі саме з обробки цієї сировини та виготовлення з неї ниток.