Глава 1

           І ОБОВ'ЯЗОК ВАЖЛИВІШИЙ ЗА ЖАХ

Два багряних сонця невблаганно наближались до мерехтливого горизонту, насичуючи поступово навколишній простір безжальним багряним кольором. Далекі засніжені гострі, наче ікла озлобленої почвари, вершини гір та вершник, який відчайдушно маневрував між вікових дерев, відривалися від моторошної гонитви. Його кінь, модернізований механічно-магічними ногами, розвивав величезну швидкість, що давало змогу відриватись уперед, але маневрування між деревами зводило нанівець його перевагу. За своєю спиною вершник чув то ближче, то далі жахливе нелюдське гарчання Гончих Безодні. Моторошні почвари за допомогою шести своїх кінцівок теж були спроможні розвивати чималу швидкість руху, та окрім того, були здатні у стрибку відштовхуватись від стовбурів дерев, загрозливо ляскаючи чотирма своїми щелепами, повними безлічі маленьких металевих зубів.

Однак, окрім цих смертельно огидних створінь, вершника переслідували й Вершники Безодні. Закуті з ніг до голови у чорні мармурові обладунки з сяючими на обличчі трьома рубіновими очима, вони використовували для гонитви власні пристрої, які були побудовані за технологіями науковців і магів Безодні. Те, на чому вони переміщувалися у просторі, нагадувало декоративне величезне сідло з рульовим приладом, як на техноциклах, але замість коліс від поверхні вони відштовхувалися тріскучими розрядами червоних блискавок з-під сідла. Швидкість була, як не дивно, меншою за коня з механічно-магічними ногами, але маневрування серед дерев було значно легшим, тому що розряди блискавок при небезпечному наближенні до стовбура автоматично відштовхувалися від нього.

До того ж вони тримали у одній руці зброю. Хтось мав енергетичний страхітливий на вигляд масивний пістолет і з загрозливим риком намагався влучити у вершника попереду яскраво-червоним тріскучим променем. Інші тримали чорні магічні одноручні жезли, інкрустовані палахкотливими морозно-білими символами. Вони намагалися поцілити у вершника попереду, випускаючи з морозно-скрипучим звуком магічно акумульований тонкий промінь криги. Але вершник виявлявся дуже прутким, і крижаний промінь лише обпалював холодом кору дерев, від чого та розліталась на друзки.

На початку гонитви вершник відстрілювався від переслідувачів із напівавтоматичної гвинтівки, повертаючись різко назад, випускаючи коротку гучну чергу з двох пострілів. Він навіть бачив, що вбив або поранив двох Гончих Безодні, які від влучання магічних куль кубарем котилися по землі, не усвідомлюючи, що їх підкосило на повному ходу. І одного Вершника, який чомусь неквапливо нахилився на бік і так само неквапливо випав на повному ходу зі свого сідла, перекидаючись і підстрибуючи на нерівностях земної поверхні. Але набої у гвинтівці закінчилися швидко. Після він ще намагався відстрілюватися за допомогою гвардійського пістолета. Але п’ятнадцять набоїв теж дуже швидко вичерпалися.

І от тепер, як він дивом дістався лісу, йому доведеться або відірватися, або... Його завдання повинно було бути дуже легким — доставити барону Гульмаху шифроване послання про переміщення військ Безодні прямо у руки, минаючи замок самого жахливого Темного Чаклуна Вайл’О Тура. Люди говорили, що ця істота настільки жахлива і могутня, що навіть армія Безодні намагається оминути його володіння. А ще говорили, що його боїться навіть сам Король-Герой, який не зазнавав жодної поразки, окрім сутички з тим Чудовиськом Вайл’О Туром. Також говорили, що він є провідником-портальником самої Предвічної Темряви і... і що він годується молодими хлопцями і дівчатами, щоб вічно залишатися молодим. Так говорили, що це створіння чи є, чи було одружене з найжахливішою відьмою темряви королівства Лакрії, ім’я якої навіть подумки промовляти страшно. Але говорили, що створіння Вайл’О Тур виявилося настільки жахливим, що навіть ця моторошна відьма не витримала його й прогнала від себе. Поговорювали, що то вигнання супроводжувалося страхітливою магічною сваркою таких масштабів, що далеке передмістя за межами королівства досі лежить у руїнах. Де саме — ніхто не знав, але всі знали, що воно десь там є: покинуте, зруйноване та лякаюче місце битви двох жахливих створінь. Саме тому вважалось, що сусідство Незламного барона Гульмаха поряд з почварою Вайлом гарантує певну безпеку переміщення. Але... прогнозування виявилося хибним...

Єдине, що залишалось вершнику, — це якось дістатися володінь барона. А там вже магічні громові гармати на стінах міста-фортеці зметуть з обличчя матінки-землі цю погань з Безодні! Тішачи себе такими думками, вершник намагався все впевненіше маневрувати між деревами та прискорювати скакуна. І в нього це все краще і краще виходило. На небі він побачив величезний серпанок блакитного супутника планети, який іменували Лунатор, що в перекладі з мертвої мови означає «Вдалий». Вершник посміхнувся сам собі: «Це знак! Все буде вдало!»

Але в ту ж мить на його магічний приймач, останню військову розробку, почав надходити запит, вимигуючи помаранчевим світлом. Вершник однією рукою приклав пристрій до вуха і, голосно задихаючись, відповів: — Рядовий-розвідник Еленвар Гартиш, порядковий номер Н5007Р, слухаю! У відповідь він почув грубий та беземоційний голос капітана роти розвідників: — Капітан першого рангу Ронтар Брус на зв’язку! Вільно, рядовий! Рядовий Н5007Р, ваша поточна задача з доставлення особистого повідомлення барону Гульмаху скасовується! Місто-фортеця було атаковане і наразі розтрощене вщент, щоб усі демони роги собі пообламували! Наразі ви рухаєтесь назустріч своїй смерті! — очі Еленвара розширилися від почутого... Він приречений!..