2. ЛИСИЦЯ

Вілор з подивом розглядав то личину, вручену наостанок Ратміром, то руду незнайомку, яка дісталася тим самим способом.

– Твоє? – прорік, нарешті.

– Ні, – поспішила відхреститися руда, дивлячись на личину ніби вперше.

– Я бачив, як він зняв її з тебе.

– І що? Якщо я одягну твій... – дівчина обдала його поглядом з голови до ніг, ані краплини не соромлячись, і знову повернулася вгору, до чорно-червоної форми герцогського нгела: – бойовий нагрудник, а ти знімеш його з мене, він же від цього не стане моїм?

– Але якщо я зніму твій... гм... нагрудник, то він мені багато чого розповість.

– Мій нагрудник не з балакучих, – дівчина звела вільною рукою кінці сорочки, що і без того приховувала невеликі груди.

– Давай перевіримо?

– Безсоромнику! – розлютилася руда, видираючись. – Відпусти мене!

– Вибач, герцог не велів.

– Та що ж ви усі так цього герцога боїтеся, – пробурмотіла Лисиця, марно намагаючись відчепити від зап'ястя пальці Вілора.

– А хто ще? – зацікавлено попитав той. – Ареліс?

– Ареліс взагалі тремтить при одному його згадуванні! – фиркнула руда.

– Я Вілор, до речі.

– Не до речі.

– А тебе як звуть?

– Не твоя справа!

– Герцог все одно дізнається, – знизав плечима Вілор. – Але його методи тобі можуть не сподобатися.

– Так ось чому! – прошипіла руда. – Залякують нещасних дівчат всілякими непристойними методами!

– Чому непристойними?

– А які ще нам можуть не сподобатися? – руда все не припиняла спроб видерти руку. – Я Лисиця. Тепер можна йти?

– Для початку і кличка зійде.

– Це не кличка! Сам ти кличка!

– Скорочення?

– Сам ти скорочення!

– Що пов'язує тебе з Ареліс?

– А тебе?

– Мене? – здивувався Вілор.

– Ну вона ж тебе цікавить!.. – дівчина примружилася: – Слу-у-ухай! Так це про тебе вона казала?

– Що казала?

– А то! Подобаєшся ти їй! Закохана, можна сказати! А ти, дровиняко, ніяк до дівчини нормально не позалицяєшся!

– Закохана? – сторопів Вілор.

– Авжеж!

– Звідки знаєш? Це вона так сказала?

– Нам, дівчаткам, на відміну від дровиняк чоловічої статі, розжовувати такі речі не потрібно, ми і так все знаємо! Ой!

Лисиця присіла, прикривши голову від пориву вітру, пущеного сідаючим болідом.

Вілор озирнувся, насупився, з подивом дивлячись, як двері прозорого яйця піднімаються, випускаючи двох драконес. Одна у формі загону кон Рунга, як і він сам, друга – в щільних облягаючих штанях яскраво-червоного кольору і темній шкіряній куртці дорогого крою. На ногах – чобітки з високими підборами. Не без подиву особистий нгел його світлості впізнав сестер Арвей.

– Що трапилося? – звернувся до драконес, що вибиралися з боліда.

– Де він? – очі Нітами гарячково блищали.

– Ратмір? – насупився Вілор, нічого не розуміючи. – Тобі б ще лежати, до тями...

– Кастор! Він десь тут! Де його світлість? Він допоможе знайти?

– Його світлість... – Вілор на мить затнувся, натрапив на насуплений погляд Лиски і закінчив: – Скоро повернеться.

– Я відчуваю його!

– Нітамо, – Вілор глянув на Лисицю, розмірковуючи, кого з двох утримати зараз важливіше: незнайомку, яку наказав стерегти герцог, або дев'ятого нгела, яка явно не в собі.

– Він може наробити дурниць, – Нітама полізла назад у болід. – Я думала, ти знаєш, де шукати!

– Напоум її! – звернувся Вілор до Лаати.

– Я намагалася, – зітхнула та. – Не познайомиш зі своєю подружкою?

Репліка, явно розрахована на реакцію сестри, затримала Нітаму лише на мить – короткий спалах цікавості, яка майже відразу змінилася колишньої одержимістю.

– Вона не подружка, – спохмурився Вілор.

– Так! Мене утримують силою! Рятуйте! – викрикнула руда.

– Кеі Герінні? – підняла витончену брову Лаата.

Вілор знову обернувся до Лисиці, маючи намір змусити замовкнути.

– Вона тебе бентежить? – прошипіла та на вухо. – Між вами щось було?

Вілор на кілька миттєвостей розгубився. Серйозно кажучи... Серйозно кажучи, Ратмір його вбив би. До чого ж прониклива маленька оторва!

– Вілор! – в розпачі вигукнула Лаата. – Зупини її!

Побратим кон Рунга розвернувся, на цей раз підтягнувши за собою Лиску.

– Це вона – господиня личини, – пробурмотіла над вухом руда.

– Лаата? – здивувався Вілор.

– А хто ще!

– Куди тобі за кермо, божевільна, – Лаата тим часом посилено відштовхувала сестру від пульту управління.

– Я в повітрі налітала більше, ніж ти, – сердито озвалася Нітама.

– На дрекку!

– Або залізай, або не заважай!

Виявивши, що болід відривається від землі, Вілор випустив руду і кинувся до драконес.

Лаата повисла на животі, бовтаючи ногами в повітрі, поки її відчайдушна сестра тягнула на себе важіль висоти. Вілор стрибнув у спробі вхопитися з іншого боку, але двері зімкнулася, роблячи машину обтічною.

Приземлившись на ноги, дракон кілька миттєвостей вдивлявся вгору, поки стрункі ніжки Лаати, обтягнуті вузькими червоними брюками, не зникли всередині. Потім озирнувся.

Лисиці ніде не було. Він ретельно оглянув натовп в надії помітити яскраву шевелюру, але рудої вже й слід прохолов. Видихнувши, Вілор опустив руку в кишеню і голосно вилаявся.

Воргова паршивка примудрилася поцупити гаманець!

***

Мабуть, кон Рунг вперше пошкодував, що не перевертень. У сенсі – не вовк. Нюх драконів влаштовано інакше, вистежити дівчину по запаху складніше.

Будь вовком, напевно знайшов би навіть серед сотень інших запахів збудженої гулянки. Але зараз залишалося покладатися тільки на гострий зір.

Вибратися з натовпу. Злетіти, вишукуючи світле волосся і оксамитове синє плаття, яке його дружині дуже пасувало. Але ані її, ані воргового перевертня, так і не побачив.