06.09.

***

Відклавши меч і жбурнувши рукавички на стіл, дракон рушив по сходах. Ноги самі несли вперед, якась сила ніби підштовхувала – і лише внизу, при виході в загальну територію завмер, не в змозі відразу осмислити побачене.

По розподільчому холу йшла вовчиця! Та, хто, здавалося, вже почала тьмяніти в його думках, затьмарюючись образом дружини, його божевільна пристрасть, пропажа, яку він так довго шукав! Тут, в його власному замку!

Тіло, що останні дні зводилося від неможливості отримати задоволення з тією, з ким його зв'язав обряд, вибухнуло при згадці про поцілунки з вовчицею, її податливій фігурці, м'яких півкулях грудей в долонях.

Побачивши його, вовчиця злякано застигла – але вона не могла його впізнати, значить, злякалася герцога.

Кілька секунд він коливався – чи то затримати її, чи то...

Прийнявши блискавичне рішення, Ратмір кинувся назад, на свою половину.

«Затримати і привести вовчицю!» – крикнув наказ загону – через дракона, через якого збирав своїх воїнів. І тут же сам пірнув у Навь, вишукуючи відображення вовчиці. Вона тут, поруч! Її відображення має знайтися! І вже тоді-то він більше ні за що її не впустить. Скільки часу витратив, намагаючись розшукати або закликати, але тепер вона не піде!

– ЛІЗА! – проголосив, шкодуючи, що не знає повного імені.

Не пояснювати ж було дівчині, чому нею раптом зацікавився драконів герцог! І вже тим більше не розповідати про підміну власного нгела. Принаймні, спочатку потрібно з'ясувати, хто така і чому ось вже другий раз з'являється на його шляху!

Краще простежити за її відображенням. А якщо воно у когось в полоні, як той вовк, якщо вона діє за чиєюсь вказівкою – він неодмінно повинен знайти, за чиєю!

Ратмір продовжував з подивом обшукувати рідний замок – не могла ж вона зникнути!

Але вовчиці не було. Як крізь Навь провалилася – жодного вовчого відображення не тільки в палаці, а й на всьому острові. Десь там, на далеких островах, миготіли перевертні, які давно прижилися тут. Але все не те. Не вона.

Напевно, не менше півгодини він ретельно прочісував відображення замку в Наві, не в силах повірити, що вовчиця знову зникла. Поклався на свою силу, як звик покладатися завжди, і знову упустив! Так як таке можливо?! Але вже з замку вона піти не могла, хлопці напевно затримали.

Не витрачаючи часу на пошуки іпостасей своїх воїнів, Ратмір скоріше повернувся до себе і гучно покликав нгела.

– Навіщо кричати, – скривився Вілор, виявившись все там же на столі. – Я і так тебе чекаю.

– Де вона? – накинувся на нього Ратмір. Вілор розвів руками:

– Не знайшли.

– Як це?

– Ось так. Зникла.

Ратмір прикрив очі, сідаючи в крісло. Вілор послужливо налив йому «Драконячого вогню», і герцог залпом залив келих у рот.

– І ніхто її не бачив?

– Я бачив.

– І не затримав?!

– До того, як почув твій крик.

– І?

– Знаєш, що я думаю?

– Ми зараз не в ментальній зв'язці, – невдоволено озвався Ратмір, починаючи втрачати терпіння. – Щось надумав – кажи!

– Дівчина покликала мене, повідомила, що я обіцяв показати їй власний, гм... темперамент. Нічого не хочеш розповісти?

Вілор вдивлявся в реакцію Ратміра. Той залишався як і раніше в люті, але знаючи друга, нгел вважав, що в глибині розпаленого герцога завелося деяке збентеження.

– Ти не присвячував мене в свої пригоди в Еджерсі, – додав.

– А потім? – похмуро поцікавився Ратмір.

– Мабуть, той ляпас я по праву можу передати тобі. І передав би, якби не був ти моїм герцогом.

– Передай, – знизав плечима Ратмір.

– Якось іншим разом. Потім вона пішла, і поки я кмітував так зводив кінці з кінцями, мабуть, натрапила на тебе. Ось і хапав би відразу. Тому що коли я кинувся навздогін, коридор уже був порожній.

– Якби припускав, що ви її упустите – вже схопив б, не сумнівайся. Як вона могла з'явитися і зникнути?

– Ти перевіряв на невраховані портали?

– Перевір.