ГЛАВА 9. Я З ТОБОЮ

– Якого скаженого йотуна ви робили в Темній Наві?!

Очі кон Рунга, який саме прокинувся і сів у ліжку, палахкотіли гнівом. І це вдячність за порятунок? За те, що вивела його, дала відіспатися, нікого не кликала, як він і прохав?! За те, що сиділа весь залишок дня і ніч, витираючи рани, приглядаючись, як вони мікрон за мікроном затягуються, згораючи від жаху і чогось ще, неясного і незнайомого, проводячи долонями по плечах... що вигнала Фадіру, що...

– Я не була в Темній Наві! Вітейр просто хотів пройти потайним ходом, щоб... ніхто не завадив, – вона гордо підняла голову, дивлячись на герцога з крісла, де провела останні кілька годин.

– Я наказав вам не наближатися до нього, – процідив чоловік.

– Слава Пресвітлій Наві, я не ваша власність і мені ви наказувати не можете. Ось пояснити було б не зайвим, але де вже вашій світлості зглянутися до розмов з простою магічкою!

– Яке мерзенне слово, – скривився кон.

Ареліс знизала плечима: звикла, ніколи не замислювалася. Та й хіба це має значення?

– Світла сила смачна і бажана для Темряви, – зглянувся все-таки до пояснень дракон. – Вона буде шукати будь-які шляхи, щоб до вас дістатися. Поруч із Вітейром ви в небезпеці, а я не завжди зможу захистити. І... – він піднявся, оглядаючи бурі патьоки на грудях, озирнувся на закривавлене ліжко. – Дякую вам. За все.

– Ви просили... нікого не кликати.

– І за це теж, – погодився він, прямуючи до дверей.

– Ратмір! – в розпачі вигукнула Ареліс, кидаючись за ним.

Дракон зупинився, напружився і ніби чекав чогось, не повертаючись. Хвіст поплутаного волосся обліпив спину – несподівано захотілося підійти, зібрати їх, розгладити.

– Будь ласка, – прошепотіла вона, наближаючись. – Вовк... допоможіть мені знайти вовка. Брата.

– Брата, – похмуро посміхнувся Ратмір. – Це його ви звали? Тавор?

Дівчина несміливо кивнула, не розуміючи виразу обличчя кон Рунга.

– Приведу себе до ладу і повернуся, – холодно відповів він. – Постарайтеся настроїтися, показати його... хоча б людину.

– Я знаю його відображення, – прошепотіла Ареліс, боючись сподіватися, боючись, що все може зірватися, Ратмір передумає, а Тавор... раптом він зараз страждає десь там, в Наві, скутий демонами, як той же Кастор?

Ледве двері за кон Рунгом зачинилися, на плечі утворилася Санді. Ареліс давно не бачила її, стовпчик іскристого пилу крутився невеличкою вирвою, не набуваючи більш явних рис.

Ареліс машинально погладила саламандру:

– Ти теж переживаєш за Тавора?

Тепле ткнулося в щоку, немов погоджуючись.

Дівчина продовжувала міряти кроками покої. Час повзл нескінченно повільно, витягаючи сили та надію. Вона встигла зняти і згорнути в кутку постіль, не знаючи, що з нею робити. А чоловік так і не з'являвся – здавалося, ніколи не повернеться, забув, обманув, пішов! Санді стискала плече маленькими кігтиками, марно намагаючись заспокоїти. І коли раптово зникла, Ареліс кинулася до дверей перш, ніж почула кроки і мелодійний дзвінок.

Ратмір якийсь час вдивлявся в неї, не переходячи поріг. Вона нетерпляче перебирала пальці, не розуміючи, чого він чекає, чого хоче. Що шукає.

– Ви повернулися... – видавила нарешті.

Дракон кивнув, заходячи, і дівчина поспішила закрити двері.

Темний погляд лякав і притягував одночасно, Ареліс захотілося обхопити себе руками, а краще втекти, аби герцог не дивився так.

– То що з вашим вовком? – не сідаючи, поцікавився він тоном, від якого мурашки пробігли по шкірі.

– Тавор пропав, – не в силах дивитися на чоловіка, Ареліс відійшла до вікна, заспокоюючись видом морських хвиль. – Уже п'ять років, як від нього ані звісточки. Я зверталася до короля, до перевертнів... Ніхто нічого не знає.

Ратмір мовчав, і Ареліс з трепетом обернулася:

– Ви зможете допомогти?

– Постараюся.

– Що я маю зробити?

– Не наближатися до Вітейра.

– Але... – Ареліс зам'ялася, вона ж про інше! – Це шантаж?

– Це те, що потрібно заради вашої ж безпеки! – очі дракона блиснули гнівом, спалахуючи. – Жіноча половина надійно захищена від Темряви, ви – захищені! А після вашого, Тьма його забирай, походу, сюди відкритий прямий шлях з Темної Наві. Ви це розумієте? Зараз я ним скористаюся, так буде простіше налаштуватися на вашого перевертня.

Кон Рунг говорив з ледь помітним роздратуванням, ніби мова йшла не про брата, а про... якогось безславного коханця, якого він не має бажання рятувати, але зобов'язаний, бо дав дамі слово.

Ареліс трохи насупилася, слухаючи мовчки. «Заради Тавора», нагадала собі.

– Але ви не повинні нікуди виходити, не повинні робити нічого, що може привернути породження Тьми. Як тільки знайду відображення вовка, оддразу ж закрию прохід.

Прохід? Тобто вони вчора йшли... не по таємному ходу? Як так вийшло?

Ареліс перебила бажання закидати чоловіка питаннями – потім.

– Нічого не хочете мені про нього розповісти? – темні очі звузилися, немов намагаючись вичитати, що вона зберігає в своїх думках.