21.08.

– Вибачте... – пробурмотіла драконесса, окинувши поглядом приміщення і зупинившись на Ареліс. – Я вам завадила?

– Що ви, – із загальної чемності відмовилася Ареліс.

– Не думала, що... тут хтось буде.

Ареліс промовчала. Не думала? Схоже, весь замок-дракон знає, хто зараз тут.

Сестра, значить. Пам'ятається, чоловік представив її як дочку першого дрекка Тринадцятого острова. Але якщо її сестра входить в особистий загін Ратміра, то зрозуміло, чому Лаата теж треться тут.

В глибині душі сковзнуло несподіване роздратування. Краще б сказала правду... хоча, дружині свого правителя не скажеш «мені цікаво на вас подивитися».

Посміхаючись, дівчина розглядала гостю. Так само витончена і доглянута, в коштовній темно-зеленій сукні, прикраси не кидаються у вічі, але вартість відчувається навіть на не дуже досвідчений погляд аристократки збіднілого роду.

Ареліс раптом ясно, прихованим чуттям відчула, що це жінка кон Рунга. Була нею, хотіла бути, закохана в нього або в його становище – не важливо, новоспечена герцогиня шкірою відчувала ревнощі та надію. Чи знає Лаата про те, що трапилося першою шлюбною ніччю? Навряд чи. Знають, швидше за все, найближчі. Ну і особливо спритні слуги.

– Не переймайтеся, я вже йду, – не уявляючи, як себе вести, Ареліс взялася за стопку. Адже рано чи пізно всі усе дізнаються.

– Вивчаєте нашу мову? – ковзнувши поглядом по словниках, поцікавилася Лаата.

– На жаль, в Еджерсі не довелось.

– Можу допомогти, – викликалася драконесса, і Ареліс ледь втрималася від нервового сміху. Треба ж, як вона всім раптом знадобилася!

Мабуть, місяць попереду буде не таким вже й нудним.

– Із задоволенням, – відгукнулася, прямуючи до дверей.

На обіді кон Рунга не було. Та й обіду як такого не було – Фадіра сказала, що накриють, де донна забажає, і нехай запрошує, кого вважатиме за потрібне. Від неї ж Ареліс з подивом дізналася, що загальні трапези – далеко не традиційне явище, швидше виняток. Кон Рунг зазвичай їсть у себе, часто зі своїм нгелом. А ті зали, які знаходяться в голові, майже завжди закриті – вони для особливих випадків.

Розпитувати про Лаату не стала. Про Вітейра теж побоялася, натомість довго блукала по жіночій половині, в надії зустріти хлопця або чоловіка, але зустріла лише кількох слуг.

За одним з поворотів на нижньому поверсі, в самому кінчику драконівського крила, де море майже било у відкриті вікна, наповнюючи повітря солоними бризками, призупинилася, зачувши жіночі голоси.

– Бій затягнувся, – долинув з відкритих дверей немолодий, але дуже гучний.

– Невже загони ще не повернулися? – здивувався другий, дзвінкий дівочий. Щось брязнуло, щось зашипіло. Поплив запах печеного м'яса.

Схоже, мала кухня. Ареліс трохи повагалася, чи заглядати.

– Сьогодні його світлість залишився вдома. Нікого до себе не пускає.

– Ох, що ж там діється?

Зважившись, Ареліс наблизилася до отвору. Молода помічниця кухарки озирнулася.

– Ох, рінна! – вигукнула.

Слідом за нею обернулася і літня куховарка, посміхнулася несподівано:

– Проходьте, проходьте! Зголодніли?

Не встигла дівчина отямитися, як її посадили за стіл, на якому, немов гриби після дощу, виростали тарілки з різними смаколиками.

Стіл виявився чималим, ніби для цілого загону, та й саме приміщення теж. Це ж якою має бути велика кухня? Кухонні прилади та плити займали одну стіну, там же виднілася двері в комору, а весь інший простір залишався вільним. Вікна високі, і знову море зовсім близько.

– Ви приходьте, кон Рунг рідко коли дотримується режиму, – примовляла кухарка, підкладаючи нові порції. – Війна, самі розумієте, вилетіти можуть в будь-який момент, повертаються голодні, що твій вовк, тому намагаємося, щоб усього було взапас. Нічого, звикнете, а якщо хочете на який час трапезу організувати, кажіть, накриємо в будь-який вітальні, запрошуйте дівчат, всім же цікаво познайомитися з новою герцогинею!

Ареліс тільки слухала, не в змозі вмістити в себе все, що пропонувала добра жінка. Від несподівано теплих слів очі чомусь зрадницьки засвербіли. Раптом зробилося гірко при думках, як зміниться ставлення кухарки, коли та дізнається, що герцогиня зовсім не збирається залишатися тут.

– Мене звуть Шанні, а це Делія, ви звертайтеся, як щось треба, я мало не постійно тут. Навіть кон Рунг забігає за моїми стегенцями, – додала гордовито.

Уявити, як дракон, один погляд якого наганяє острах, тягає стегенця, у Ареліс не вийшло, але якщо він тут буває... Вона теж буде заглядати. Раптом вдасться попросити про Тавора... якщо Ратмір взагалі стане слухати її прохання.

– Ви добре знаєте нашу мову, – посміхнулася.

– Так її тут багато хто знає, – охоче відгукнулася куховарка. – Король часто надсилає своїх людей до герцога, справи.

Дуже хотілося розпитати, які справи, та й про війну теж. Слово надто гучне, а все навколо виглядало цілком мирно. Якби не Тьма, що раптово виникла в небі. Але Шанні так посміхалася і підкладала добавку, що Ареліс побоялася все зіпсувати. Пообіцяла ще зайти, відмовившись від чергової порції пиріжків. Подякувала і вирушила до своїх покоїв. Але не дійшла.