17.08.

– Не бійся, – кинулася до нього Ареліс.

– Йди геть! – розвернувся він, важко дихаючи. Очі дивилися зі страхом і майже ненавистю.

– Милий...

– Йди! Це ти привести!

– Вітейр, це не я, я ж світла магічка, я...

– Йди! – не слухав хлопчисько, тряс головою, стиснувши кулаки, після раптом зірвався з місця і кинувся вниз по сходах, перемахуючи відразу кілька сходинок. Знизу грюкнули двері.

Немов за помахом чарівної палички, зникла і тварюка. Ареліс деякий час вдивлялася в кімнату, що розкинулася за склом, вишукуючи сліди невідповідностей, але їх не було. Оббігла інші дзеркала. Нічого.

Не гаючи часу, теж кинулася до сходів.

А раптом це все-таки її вина? Недобре починати з обману. Але і лякати нещасного хлопчика... жахливо. І... Тавор строго-настрого заборонив розповідати комусь про ці видыння.

Спустилася на поверх, до невеличкого холу навколо останніх сходів. Посмикала двері – але лише обпеклася ручками. Драконяча магія, щоб її. Серце підказувало, що хлопчисько швидше за все втік. І грюкнули, схоже, двері, що ведуть у коридори замку, а не в одну з кімнат Вітейра.

Зітхнувши, дівчина пішла далі, вишукуючи, чи не з'явиться він. Але на відміну від неї, «борг Наві», схоже, знав замок свого герцога набагато краще. Хоч йому й «не можна гуляти».

Поговорити з кон Рунгом? Знову скаже не лізти в таємниці. Розпитати Вілора?

Ареліс взялася за голову. Як жахливо, коли нема до кого звернутися! Був би тут Тавор...

Темні, скупо освітлені сходи чомусь здавалися в кілька разів довше, ніж коли вони йшли нагору. Ззаду лунали дивні шарудіння, перед очима раз у раз з'являлося чудовисько. У пам'яті одразу спливли всі застереження. Ареліс майже бігла, боючись побачити ту Темряву, якої потрібно побоюватися. І помітила Ратміра, який точно так мчав догори по чергових сходах, лише ледь з ним не зіткнувшись.

– Ви чаклували?

У темних очах палала майже неприкрита лють.

– Ні, – хитнула дівчина головою. «Сподіваюся», – додала про себе.

Ратмір оглянув її з сумнівом.

– Дивне дежа-вю, – не втрималася вона. Це що ж, їй тепер постійно доведеться стикатися з чоловіком на сходах?

– Що ви робили в башті?

– Я...

– Не наближайтеся до Вітейра.

– Але...

– Я не ясно висловився? Не смійте наближатися до Вітейра, – відчеканив Ратмір.

– Він всього лише дитина! Нещасна дитина!

– Побережіть свої материнські інстинкти для власних дітей у власному будинку. А моїх підданих залиште, будьте люб'язні, мені.