14.08.

– Дозвольте зберегти мій скромний секрет в таємниці, – посміхнувся Вілор, змусивши закусити губу. Нічого вона йому не скаже. Не вистачало ще й такого приниження чоловікові!

Дивно, їй здавалося, зблизу його плечі були міцніші та ширші... І запах... Вона не могла згадати – тільки те, що він зводив з розуму, в голову знову злетілися і мучили спогади про терзаючих поцілунках, дотиках... Але перед нею сиділа наче зовсім інша людина. Навіть голос немов би став не таким густим та соковитим. Як же все заплуталося!

– Я... не хотіла, щоб так вийшло, – тільки й змогла повторити вона.

– Його світлість на вас не ображаюся, донна. Він з тих людей, хто тримають слово, чого б йому це не коштувало. Повірте, швидше прокляття його здолає, ніж він дозволить заподіяти вам шкоди в його ж будинку.

– Прокляття?

– Те, через яке він змушений одружитися на чаклунці.

– Не розумію.

– Ви не знаєте? – кеі Герріні виглядав здивованим.

– А хто мені розповів? – розлютилася Ареліс. – Не ви ж?

Вілор з подивом підняв брови.

– Ммм... думаю, це вже не має ніякого значення. У будь-якому випадку, ви скоро покинете нас. А Ратмір з тих чоловіків, які звикли самі розбиратися зі своїми проблемами.

– Але... – дівчина хотіла заперечити, що, знай вона все, можливо, рішення приймала б інакше? Принаймні, не відчувала б себе викинутою на берег рибою! Однак раптом згадалося зовсім інше: – Фадіра казала, з ним щось сталося?

– Ці балакучі служниці, – поморщився Вілор.

– Я можу його бачити?

– Ви ж знаєте, вам не можна на його половину. Не переживайте, вже все в порядку. У Темній Наві зараз дуже неспокійно, там йде справжня війна, донна. Кон Рунгу не звикати боротися з її породженнями.

– Мені хотілося б упевнитися, що він в порядку.

– Я передам йому про ваше непокоєння. Як тільки зможе, неодмінно вийде в обідню залу.

– Дякую, – втомлено зітхнула Ареліс. – Піду до себе.

Чому, чому її вже який день тягне до цієї абсолютно чужої людини?!

– Провести вас?

Вона знизала плечима, і він піднявся з каменю, подаючи руку.

– А хлопчик? Ммм... Вітейр – хто?

– Донна, ні до чого вам всі ці складнощі. Повірте. Виріши ви тут залишитися, звичайно, рано чи пізно розібралися б у нюансах, а так...

– Розумію, – зітхнула вона. Не лізь куди не просять, називається. – Мабуть, і вашої мови мені тепер не вивчити, Фадіра абсолютно ясно виявила своє ставлення.

– У вас проблеми зі служницею? – спохмурнів Вілор.

– Все гаразд.

– Якщо побажаєте, можу скласти вам компанію... коли не буду потрібен його світлості. Якщо вам дійсно цікава наша мова. Ну і, – він посміхнувся, – щоб не нудьгували цей місяць.

«Де ж ти раніше був?» – розсердилася Ареліс, але мило посміхнулася:

– Приму вашу допомогу із задоволенням.

У цей день все валилося у неї з рук, а совість наполегливо клювала скроні. Сам винен, переконувала себе дівчина. Адже міг би поговорити, пояснити! І що це за прокляття таке?

Вона розкрила магічний трактат, погортала. До чого ж складно написано! Схеми, плетіння, заклинання, незнайомі терміни... Ось Тавор, напевно, зміг би зрозуміти, а вона зі своєю побутовою магією...

Ареліс захлопнула книгу. Піти, чи що, розглянути жіночу половину? Хоч їй тут і не довго залишилося... Або бібліотеку. Так. Все одно дізнатися про Острови, Темряву, прокляття дуже хотілося.

Сподіваючись нікого не зустріти, дівчина обережно вислизнула з кімнат. У величезному крилі замку-дракона вміщалися безліч покоїв, невеликі зали, вітальня, мала кухня та багато-багато всього. Причому, з подивом відзначила Ареліс, простір виглядав цілком милим і гармонійним – хіба що відчувався брак хазяйської руки. Мабуть, сам Ратмір рідко тут бував. Частина кімнат пустувала, частина і зовсім була закрита.

Непомітно для себе почала підраховувати, як звикла робити останні роки, поки жила одна: ось тут треба б підтесати раму, тут – замінити скло, он той візерунок під стелею зовсім обсипається... Ареліс різко обірвала себе. Це не її замок і не їй стежити за господарством. Нехай економки стежать, якщо господареві не до того.

Може, вона й підказала б. Але сьогодні здавалося, усі слуги дивляться на неї з мовчазним докором і засудженням. Ні, вони не дозволяли собі нічого відвертого, як та ж Фадіра – але чи то совість, чи то недовірливість, то чи чуття нашіптували, що всі вже знають про те, що трапилося, і не схвалюють.

Не в силах стримуватися під цими поглядами, або власними гнітючими підозрами, дівчина поспішила покинути світлу половину. Біля темних дверей на територію герцога ненадовго затрималася. Серце знову кольнуло докором. Не може ж бути, що це через неї Ратмір «ледве вирвався з Темної Наві»? Вона не змушувала його туди виходити!

Звичайно, якби він залишився на ніч...

Дівчина різко хитнула головою, відганяючи непрохані думки. І попрямувала в бібліотеку, де на кілька годин випала з реальності, розшукуючи хоч якісь книги, які змогла б прочитати і в яких можна було б знайти інформацію про драконів. Дивно, але думки про незавершене навчання відступили на дальній план. Можливо, тому, що вона раптом усвідомила: встигає на наступний семестр. Зате таємниці драконів вабили все сильніше, спонукаючи розгадувати. Адже залишився лише місяць...

Тут було порожньо, але Ареліс побоювалася, що комусь знадобиться прийти. Зустрічатися ні з ким з підданих кон Рунга не хотілося. Тому, навантажившись книгами – все, що змогла забрати, – вирушила у свої кімнати.

До власного здивування, ледь закрила важкі двері бібліотеки і рушила вниз по сходах, Ареліс зіткнулася з чоловіком. Або не чоловіком?

Відчула, як щоки знову стають гарячими. Кон Рунг припинив підніматися, з такою сумішшю подиву і досади зігнувши брову, що Ареліс одразу ж змусила себе не бентежитися.