09.08.

– Невже ви не могли підібрати собі наречену тут? – вирвалося у неї. +++Боязко обернулася – хтозна як сприйме? Але кон Рунг лише підняв брову:

– Ви хіба не знаєте, що чаклунки не виживають на Драконячих островах? – здивувався, і, не встигла Ареліс запанікувати, додав: – Якщо, звичайно, не перебувають під захистом сили чоловіка-дракона.

– А драконессу? – чомусь згадалася ця Лаата в червоному.

Він окинув її дивним поглядом, але відповісти нічого не встиг.

Абсолютно раптово, з нізвідки попереду розчинилася Тьма. Тільки що світлі міста, що жили своїм ритмом, накрила тінь, люди кинулися в укриття, а моторошна квітка порожнечі все розростався, збільшуючись.

Як зачарована, Ареліс дивилася на страшний морок, що немов вивертав нутрощі – то ось воно що таке, ось про що шепотілися придворні короля Вадарія і попереджав Вілор!

– Назад! – схопився кон Рунг, подавшись до пілота. – Повертай!

Ареліс немов прокинулася, кинула погляд на чоловіка. Злякався! А ще кажуть, дракони стримують цю Тьму! Напевно піддані стримують, можливо навіть побратим Вілор... А правитель, звичайно, стоїть осторонь, віддаючи накази! І тікає подалі від небезпеки.

Нібито на підтвердження її слів звідкись виринув крилатий загін – дракони і вершники кинулися прямо в безодню, зникаючи в ній. Звідти виблискували спалахи, яскраво-білі або червоні, а іноді синьо-чорні, чорніше самого мороку.

Ареліс обернулася до чоловіка, який, стиснувши зуби, дивився на Тьму, що розверзлася так близько до островів, і очі його відображали таку ж.

Раптом стало прикро й незатишно. А чого вона чекала? Що герцог особисто вдягне форму і кинеться битися? Так у нього для цього загони воїнів є.

Відчайдушно, гостро, майже нестерпно захотілося додому. Як в дитинстві, забратися на коліна до Тавора, сховати обличчя у нього на грудях. І нехай він обійме своїми сильними руками і скаже, що тепер уже все добре.

Екскурсія, яка ще кілька хвилин тому здавалася захоплюючою, стала важкою і неприємною. У дівчини не залишилося ані найменшого бажання ставати герцогинею цих місць і дружиною цієї грізної людини з важким, страшним поглядом і боягузливою душею, яка тільки і може, що помикати хлопчиськом – а не як чоловік битися, хоча б показавши себе нареченій! Навіщо, адже у нього є землі і багатства, щоб показувати.

Всю дорогу назад він мовчав. Ареліс час від часу озиралася, бажаючи розглянути що відбувається, але кон Рунгу, здавалося, зовсім не до того.

– Що таке ця Тьма? – ризикнула запитати вона.

– Це хвороба Темної Наві, – кон Рунг мазнув по ній скороминущим поглядом і додав сухо: – Вам нема чого боятися.

Ніби вона боїться! Ареліс ображено замовкла. Вона, звичайно, не спец по Наві, тим більше Темній, але все-таки... Все-таки хотіла б розуміти, що відбувається в її новій державі. А їй так прохолодно місце вказують. Звідки взятися бажанню хоч щось налагоджувати?

Загону на мосту вже не було. Болід м'яко спланував вниз – на мить дівчиною знову опанувало відчуття, що замок дивиться на неї, пильно і насторожено.

«Ще переварить, поки буду всередині», – пересмикнулася вона.

– Вибачте мене, моя донна. Мені необхідно відлучитися, – сказав Ратмір, ледь болід торкнувся поверхні моста і двері почали підніматися вгору. – Вибачте, що так склалося. У нас ще буде час краще познайомитися, обіцяю.