08.08.

– Я подумав, вам було б цікаво покататися над островами, оглянути зверху Драконячу Цитадель. Але, можливо, у вас є побажання?

– А хто буде мене катати? – підозріло уточнила Ареліс, з жахом уявивши, як мчить по повітрю на перетвореному чоловіку. Таке і в кошмарі не примариться! Але кон Рунг, немов прочитавши її думки, посміхнувся:

– Всього лише болід.

– Давайте покатаємося, – знизала вона плечима.

Ратмір дивився пильно, наче намагався щось розгадати або чогось чекав. Але вона і сама не змогла б розібратися в своїх емоціях: пережитий страх, хвилювання, якесь розуміння, що ніби вислизало. І звичайне жіноче бажання довше залишитися в гарному платті – все сплелося, майже як ті ліани, за якими вона тільки-но спостерігала.

– Щось не так? – запитала.

– Сподіваюся, все так, – відгукнувся дракон.

«Не знаю, на що ти там сподіваєшся, – подумала дівчина, намагаючись не відводити погляд від темряви його очей, – але міг би і пояснити!»

Замість пояснень кон Рунг знову подав їй руку. Але повів не назад – якраз до місця, яке Ареліс про себе охрестила «пащею». І там, на превеликий її подив, раптом відчинилися скляні двері, випускаючи молодят на високий міст, що обривався над океаном.

Біля виходу дівчина виявила двох чоловіків – тих, хто були в делегації, але не сиділи за столом. Хм, схоже, охорона? Вона глянула на кон Рунга – він послав у Еджерх не тільки аристократів, але й охорону?

Не встигла подумати, чому ж інші представники не були присутні на церемонії, як побачила чоловіків, які вишикувалися на мосту – і рідкісних жінок серед них – в спеціальній червоно-чорній формі. Вони стояли подвійними рядами справа і зліва, обличчям до залишеного для герцога з герцогинею проходу. Там Ареліс розгледіла останніх чотирьох – усміхнений Аллер і за ним Сільве виявилися першими справа, а Бодей і ззаду нього Сафтен – зліва.

Хлопці привітно помахали їй, немов старій знайомій, від чого на душі стало легше, і віддали честь його світлості.

Болідом, як виявилося, дракони називали якийсь круглий літальний апарат, що працював від кристала і за формою дуже нагадував драконяче яйце. Молодята пройшли повз стрій до кінця моста, у якого він і висів у повітрі.

Всередині було два сидіння, і ще одне попереду – для того, хто буде керувати.

Кон Рунг посадив наречену в салон, сам забрався слідом. Шкаралупа боліда раптом зробилася прозорою, дозволяючи бачити все, що творилося навколо. Ареліс захоплено завмерла, роздивляючись несподівану велич.

Машина м'яко відірвалася від моста і різко злетіла вгору, дозволяючи розгледіти всі володіння кон Рунгів.

Ареліс знайшла узбережжі Еджерха, кілька хвилин вдивлялася. Кажуть, з самих крайніх островів можна розгледіти материк перевертнів, але звідси його видно не було. Перевела погляд вниз і з подивом виявила, що замок її чоловіка – знаменита Цитадель – ні що інше, як величезний, розкинувший мало не на половину острова крила, дракон!

Так значить, голова, праве і ліве крило – не іносказання? А ті прозорі кулі, які виднілися в зводі – символізують очі? Наскільки ж він величезний – у неї мурашки побігли від усвідомлення!

На якусь страшну мить здалося, дракон зараз підніметься, обтруситься та злетить, несучи всіх своїх мешканців. «Кап... кап...» – відстукували краплі крові, що падали на Родове Дерево кон Рунгів, або чергові видіння, які Ареліс не завжди могла відрізнити.

Дівчина припала до скла, бажаючи упевнитися, що це просто вигадка, плід фантазії, а замок – всього лише чудова будова з каменю і металу.

Але болід уже мчав далі, то набираючи висоту, то знижуючись, знайомлячи герцогиню з її новою батьківщиною.

– Як гарно, – прошепотіла Ареліс, пригорнувшись до скла і роздивляючись ланцюг Драконячіх островів, міста, зовсім не схожі на міста Еджерха. На кожному острові головний палац повторював форму дракона, і всякий раз різного. Тут і там височіли вежі, що розкинулися над квітучими садами. Десь море люто вгризалося у високі, обвітрені скелі, а десь – ніжно лизало м'які, золотисті піски.

Пару раз повз пролітали такі ж боліди – але що у них в середині, дівчина не могла розглянути, поверхня виявилася дзеркальною. Напевно, як і та, всередині якої сиділи вони самі. У містах пересувалися сотні людей, іноді з веж стартували дракони. Там, внизу вирувало життя – зовсім інше, не схоже на розмірене життя рідного королівства, фантастичне і якесь яскраве, чи що. Ареліс ніколи не бачила подібних будинків, машин, а дракони, що мелькотіли серед цієї пишності, просто зачаровували грацією і красою.

Їх їй теж раніше не доводилося зустрічати, тільки чула, що бувають необоротні та оборотні. Причому необоротні як люди, звані драконами, так і тварини, звані так само.

– Невже ви не могли підібрати собі наречену тут? – вирвалося у неї.