02.08.

Дійсно, коридор. Зовсім інший, чужий, все тут було просякнуте незвичною силою. В Академії вчили розділяти енергію на Темну та Світлу, за належністю до тієї чи іншої Наві. Тут же вона була не темною і не світлою – просто іншою. Потужною. Лякаючою і захищаючою одночасно. Тому що таку силу так просто не зруйнувати. Але і вставати на її шляху ризиковано.

– Ви, напевно, чули, – порушив мовчанку Вілор, – про Темряву, що наступає на острови Драконів. Ні-ні, прекрасна донна, нічого не бійтеся! Вам тут нічого не загрожує. Але заради вашої ж безпеки, пам'ятайте кілька простих правил. Ніколи не ходіть в темряві без світла, а краще, без супроводу. Особливо якщо бачите темряву в денний час. Це найнебезпечніша Тьма. Не використовуйте магію без крайньої необхідності, навіть звичайною побутовою.

Дівчина спохмурніла. Не користуватися магією – це все одно, що не користуватися руками і ногами! Для чого тоді йому дружина магічка?!

– Жіноче крило в повному вашому розпорядженні, – продовжував Вілор, – незабаром ви познайомитеся з найвідомішими і найвпливовішими доннами Драконів, з найближчими соратниками вашого чоловіка, їх доньками та нареченими. Хоча, сімох з них ви вже знаєте, – ледь помітно посміхнувся він. – Але ні в якому разі не приходьте на половину кон Рунга. Ніколи. Він сам прийде до вас.

«Цікаво, а якщо він знадобиться мені?»

Втім, Ареліс дуже сумнівалася, що їй може за власним бажанням захотітися зустрітися з чоловіком, тому задала питання, яке в даний момент її хвилювало більше:

– Чому він нас не зустрічає? Коли ми побачимося?

– Його світлість зайнятий, прекрасна донна.

– Міг би проявити чемність, – пробурмотіла дівчина, але дракон не став надавати значення, лише додав:

– За вечерею я представлю вас його світлості, і, смію сподіватися, усі залишаться задоволені.

«Ти особливо!» – чомусь вона відчула злість на Вілора, який не бажав залишати її думки і в той же час не бажав звертати на неї уваги.

– Буде ще одна церемонія? – поцікавилася.

– Тільки на сумісність. Це швидко і я впевнений, що ви легко її пройдете.

– Чому б не провести її заздалегідь? – з кожним кроком Ареліс відчувала все більше і більше роздратування.

– Вам нема про що турбуватися, пані. Ось ваші покої, відпочивайте, перед вечерею я зайду за вами.

Ареліс озирнулася, очікуючи побачити королівських слуг. Але замість них її речі несли мовчазні дракони – мабуть, сумки з шухлядами та скринями просто передали через портал.

Кімнати їй не дуже сподобалися. Ні, вони були пишні, величні і красиві – ніколи не жила вона в такій розкоші! Але здавалися якимись безликими, чи що. Необжитими. Як покої в якомусь дорогому придорожньому трактирі, де не живеш, а лише зупиняєшся ненадовго. Вона не відчувала їх своїми.

Пройшлася, виглянула у вікна – частина зігнутої стіни, частина острова, море, парк. Вдалині вгадувалося узбережжя такого далекого, тепер майже недоступного Еджерху і трохи лівіше – частина одного з сусідніх островів, в якому як не намагалася, вона не змогла розгледіти деталей.

Покоївки тут не було, тому Ареліс довелося згадувати навички і самій приводити себе до ладу. Зате це відволікло її від сумних думок про Тавора, Вілора і кон Рунга.

Насамперед дістала і приховала в дальню шухляду личину, запечатав магією. Зрештою, це ж необхідність? Необхідність. І можливо, та сама крайня. Адже їй не заборонили користуватися магією суворо.

Слідом прибрала подалі «Чисту сльозу» і інші магічні дари її величності. Король не просто ж так їх дарував? Значить, вона має право їх використовувати. А може, ніхто й не помітить, ну що там її четвертого рівня!

Щоб не застосовувати магію для шнурівки, плаття вибрала світле й вільне, а волосся розпустила.

За побутовими приготуваннями час пролетів непомітно. Тому, коли мелодійний перелив дверного дзвоника сповістив, що кеі Герінні прийшов проводити її на першу зустріч з майже чоловіком, вона так і не встигла потонути у власних страхах і переживаннях.

– Ви постриглися? – здивувалася, виявивши, що волосся Вілора стало істотно коротше, від чого хвіст зробився більш пишним.

– Ви спостережливі, – не те відповів, не те уникнув відповіді він, подаючи руку.

На цей раз тіло не пронизав звичний трепет – точніше, його заглушив трепет перед зустріччю, до якої вона готувалася всі останні дні, та ніяк не могла підготуватися.

Вілор підбадьорював і обіцяв, що все буде добре, але за стуком власного серця Ареліс його майже на чула. Залишилася тільки глуха образа: віддав, не розгледів! І тривога перед майбутнім.

Він вів її широкими світлими коридорами, і дівчина намагалася запам'ятати дорогу в звивистому замку. Ні б як у короля – палац, де все прямо, чітко і зрозуміло. А тут ніби катакомби накручені, то вужче, то ширше, якісь драбинки вгору-вниз, цілі відкриті зали з вікнами і галереї з колонадами.

У якусь мить вони вийшли в незрозумілого призначення перехід – не широкий, по обидва боки вікна. Озирнвушись, вона виявила дивне напівкругле приміщення з двома широкими дверима, між якими по стіні вився барельєф візерунків, що зображували дракона. Права була розкрита. Ліва ж більше схожа на завісу темряви, яка клубилася, майже відчутно овіваючи щільно закриті стулки, поцятковані незрозумілими дівчині символами.

Ареліс пригальмувала, поглядаючи на супутника – чи та сама темрява, якої треба остерігатися, або щось буденне в цьому дивному місці?

– Жіноча половина, – махнув рукою на двері, звідки вони вийшли, Вілор. Але Ареліс це і без нього зрозуміла – вона дивилася на другу, темну і похмуру.

– Темрява? – уточнила.

– Це вхід в крило його світлості. Будь ласка, донна, поставтеся з усією серйозністю до моїх слів. Ви не повинні намагатися туди увійти. Це небезпечно для вас.

Ареліс кивнула. Вона й гадки не мала, що могло б спонукати її увійти в ці страшні двері – аби ж тільки те, що за нею мешкало, що не вирвалося сюди.