ГЛАВА 4. ДОДОМУ

Вілор став маренням, їй хотілося побути з ним довше, поговорити, але він з'являвся лише на офіційних прийомах, цілими днями зникаючи десь. Це перетворилося на нав'язливу ідею, Ареліс день за днем ​​вмовляла себе забути той випадковий вечір, викинути з голови, і в той же час нестерпно хотіла перевірити свої власні почуття, які не давали спокою, не бажали залишити її.

Думки, що вона стала дружиною невідомого чоловіка, лякали все сильніше. Вона ніяк не могла уявити, що буде робити там, на Драконових островах. Іноді хотілося поговорити з Вілором, іноді навіть розповісти йому правду! В інший час такі пориви лякали. Як він сприйме?

А зеленоокий дракон все не з'являвся, немов зайнятий чимось неймовірно важливим – важливішим якоїсь там нареченої свого герцога! І це теж дратувало, адже її саму з палацу не випускали, навіть з'їздити попрощатися з Міртою не дозволили.

Принцеса Турія кілька разів кликала дівчину до себе «поговорити», але розмови зводилися до зеленоокого дракона, який, схоже, запал її високості в душу приблизно так само, як і вже майже її світлості.

Ці розмови лише вганяли Ареліс в тугу, правда, скарги принцеси, що «його величність навіть чути не хоче, сказав, ні за що не віддасть мене драконам!» Викликали суміш радості та гіркоти. Її, Ареліс, віддав не замислюючись. Але і з думкою, що Вілор теж рано чи пізно одружиться, і теж напевно як всякий аристократ – з політичних мотивів, – вона ще не готова була змиритися.

Крім теми драконів, з Туріею та її фрейлінами Ареліс навіть поговорити виявилося нема про що. У Королівській Академії ніхто з них не навчався: король запрошував дочці та її подругам вчителів до палацу. Втім, навчання як процес їх теж не цікавило і всі спроби Ареліс завести про це розмову зводилися до нуля. Магією ніхто не володів, а від поїздок по пишних садибах та балів спадкоємиця Белліні була занадто далека.

Спочатку новоспечена наречена покладала великі надії на подорож до Драконячих островів, за час якої вона зможе взнати Вілора краще. Довіритися йому, або, можливо, розчаруватися. Лише б позбутися нав'язливих спогадів, від переслідуючих картин. Але потім з'ясувала, що ніякої подорожі не буде, делегація відправиться до кон Рунга через портал, як і прибула. Останні дні дівчина навпаки, намагалася всіляко уникати зустрічей, сподіваючись, що тіло припинить спалахувати зсередини кожен раз, як тільки чоловік з'являється поблизу. Переконувала себе забути, не думати, зосередитися на майбутньому. Навіть намагалася почитати про Дряконячі острови – в тих небагатьох книгах, які були в бібліотеці її високості, бо до королівської їй доступ ніхто не давав. Але втиснути читання між постійними візитами різних аристократів, про існування яких до останнього часу вона навіть не підозрювала, що бажали засвідчити повагу, вечірками королівських фрейлін, на які і її раптом почали запрошувати, і нотаціями придворного мага, який не минав нагоди нагадати, які надії покладає на неї корона, виявилося не так-то просто.

Час пролетів лякаюче швидко, і ось настав день, коли, під руку з Вілором – нарешті він поруч! – вона увійшла все у той самий тронний зал. Драконяча делегація і слуги з сумками і скринями, здебільшого навантажені її приданим, слідували по п'ятах, не даючи схаменутися.

Король з принцесою сиділи на троні, як раз навпроти порталу, і з якимось відстороненим подивом Ареліс подумала, що влаштувати на них замах через портал зараз абсолютно нічого не варто.

Втім, напевно, король довіряв драконам – не дарма ж владику Островів та владику Еджерха здавна пов'язують настільки дивні зобов'язання, а герцогський титул говорить якщо не про споріднення, то як мінімум про побратимство. «Ніби у них там на Драконячих островах наречених немає або ми тут міцно драконам заборгували», – обурювалася про себе дівчина, наближаючись до порталу, який відкрився.

Ареліс рідко ними користувалася – дороге задоволення, – тому трохи нервувала. З того боку виднівся якийсь дивний, похмурий коридор – як не силкувалася, нікого розгледіти вона не могла. Мабуть, дракони довіряли королю менше. Або просто були розумнішими. Але, роблячи крок в звивистий, іскристий простір, вона вже майже не сумнівалася, що кон Рунг не стане зустрічати наречену, а дочекається благополучного повернення всієї делегації.

Звичайне для переміщення поколювання, невелика слабкість в ногах і кружляння в голові – Вілор впевнено вів її далі, звільняючи місце тим, хто слідував позаду. Кігтики трохи сильніше стиснули плече – в останні дні вона майже не бачила Санді, але була рада, що саламандра пішла за нею і сюди.

Очі, нарешті, звикли до напівтемряви і Ареліс змогла озирнутися.