31.07.

Кілька збентежена таким питанням, Ареліс на мить забарилася. Не відповідати ж, що ані церемонія, ані наречений їй і задарма не потрібні! А дракони взагалі сповнені гордості за надану честь. Тільки зараз вона раптом ясно усвідомила, що дала свою згоду і шляху назад вже немає. Непорушна клятва, о Темна Навь!

– Хіба не щастя стати дружиною повелителя драконів? – відгукнулася. І одразу ж задала зустрічне запитання: – Так ви його побратим?

Вілор підняв брову, посміхнувся:

– Я особистий нгел його світлості, лейс.

Нгел? Ареліс насумрилася, намагаючись пригадати і знову шкодуючи, що традиції драконів і їхню ієрархію вони толком не вивчали. Здається, це щось військове... Виявляти незнання побоялася: раптом ще образиться? Краще потім постарається з'ясувати. Тим більше, вони вже наблизилися до столу, і розпорядник, до чималої досади дівчини, розсадив їх по різні боки від короля з принцесою.

Протягом нескінченної трапези кожен з гостей вважав своїм обов'язком виступити з вітальним тостом. Їм з Вілором доводилося постійно підніматися, дякувати і кланятись. Під кінець вона вже ненавиділа і церемонію, і келих, і свою так і не спорожнілу тарілку.

Ареліс залишалося тільки спостерігати за красенем драконом, з жалем проводжаючи його погляди в бік інших дам. По дорозі до залу танців його відволік хтось із делегації, щось шепнув на вухо, а потім було вже пізно. Перші королівські аристократи взяли драконячу наречену в оточення, бажаючи надати їй, і собі заодно, честь. Вілор, ощаслививши запрошенням принцесу, що радісно спалахнула, відправився за один з кутових столиків, звідки й спостерігав за тим, що відбувається.

Ареліс мріяла приєднатися, але не знала, наскільки це пристойно, а незабаром стіл окупували і інші драконові представники. В якийсь момент, глянувши туди, вона виявила, що Вілора вже немає. До кінця вечора він так і не з'явився – чим викликав глухий, тужливий жаль у дівчини, яку запросив кожен з представників його світлості, але тільки не той, з ким вона відчайдушно хотіла потанцювати!

– Дон кеі Герінні просив вибачитися, – наблизився до неї один з драконів, коли слідом за відходом короля з принцесою придворні теж почали розходитися.

Ареліс підняла на нього очі, все ще не в силах повірити, що сьогодні більше Вілора не побачить.

– Мене звуть Аллер кон Кадемар, – дуже до речі нагадав чоловік, бо від надлишку нових імен і титулів у неї вже крутилася голова. – Ви дозволите проводити вас до апартаментів?

– Щось трапилося? – поцікавилася Ареліс, дозволивши по одній-єдиній причині: бажаючи дізнатися, куди це «нгел» втік від своїх обов’язків. Дивний дракон, схоже, що віддає перевагу самотності.

– Отримав звістку від кон Рунга, нічого особливого. Не переймайтеся, ви не будете нудьгувати, ми всі тут, щоб скрасити вашу самотність і привезти його світлості цілою та неушкодженою.

– А його світлість не боїться, що не довезе? – брякнула Ареліс і одразу ж злякалася, але, до її радості, дракон лише безтурботно розсміявся:

– Його світлість довіряє обраниці.

«Чиїй?» – хотілося хмикнути Ареліс, але вона промовчала. Вже власним «обранцям», поставленим в делегацію, напевно довіряє.

– Ви теж нгел? – навмання поцікавилася. Аллер здивовано підняв брову:

– Ні, прекрасна донна, я правий дрекк його світлості.

Ох, час від часу не легше!

Дівчина люб'язно посміхнулася, зобразивши чемну повагу: напевно титули означали щось важливе в драконовому царстві.

Аллер довів її до кімнат, продемонструвавши дивовижну обізнаність в тому, де вони знаходяться. Тепло розпрощався і навіть дочекався, поки за нареченою закриються двері.

Дозволивши покоївці себе роздягнути, дівчина впала на ліжко, не в силах зробити більше жодного руху, обміркувати жодної думки.

Як же все закрутилося – дивно, несподівано, лячно, хвилююче...

І чи не вперше за весь день вона згадала про Тавора. Який так і не з'явився, щоб видерти її з жадібних драконячих лап.