26.07.

– Ти обіцяв довести... – видихнула вона, – який ти темпераментний...

– Вибач не можу.

Він відвернувся, важко дихаючи, Ареліс здивовано дивилася на нього:

– Чому?!

Не відповівши, Вілор знову жадібно припав губами до її губ, вона бачила, як абсолютно однозначно настовбурчуються штани, відчувала бажання, яким його захльостує.

Ще раз ковзнувши поглядом по оголених грудях, він різко розвернувся і вийшов за двері.

Ареліс кинулася слідом, зупинилася, озирнулася на розкидані спідниці і, лаючись крізь зуби, почала шнурувати корсет.

Коли дівчина спустилася назад, чоловіка там вже не було.

Намагаючись не привертати зайвої уваги, Ареліс скоріше перетнула зал і вибралася на вулицю. Подивилась, зіщулившись. Темрява чомусь лякала, в світлі рідкісних вуличних ліхтарів кружляли зграї нічних метеликів. Дівчині раптом стало холодно й незатишно. «Втратила невинність», – фиркнула, відчуваючи себе спустошеною.

Сьогодні навряд чи ризикне повторити.

З очей і думок немов впала пелена, повертаючи її в реальність. Що ж вона наробила! Вона ж ледь не віддалася першому ліпшому незнайомцеві!

«Але якому!» – зітхав другий голос, викликаючи усвідомлення, що тепер будь-кого іншого підпустити до себе буде зовсім огидно.

Легкий дотик змусив здригнутися, Ареліс сіпнулася, озираючись. Невеликий стовпчик різнобарвного пилу осів на плечі, набуваючи обриси.

– Санді? – лейс Белліні не знала, радіти чи лякатися. Рідкісне створення, повітряна саламандра, майже не покидала будинок. – Ти що, весь цей час була зі мною?!

Прийнявши форму невеличкої крилатої ящірки, Санді торкнулася носиком до щоки дівчини – не те заспокоюючи, не те дорікаючи.

– Пішли додому, – зітхнула Ареліс. З таким супроводом вона точно не ризикнула б ні на які подальші подвиги.

Повітряна саламандра ще раз тикнулася носом у щоку, висловлюючи згоду, і розчинилася, стаючи невидимою. Лише невелика тяжкість на плечі нагадувала, що вона ще тут.

Цікаво, чи можна буде взяти її з собою?

Як і на багатьох магічних істот, на повітряних саламандр велася полювання. Сім'я Белліні ховала її давно, ще коли Тавор притягнув додому з чергового рейду, знесилену і поранену. Але одна справа ховати серед людей, і інша – везти до драконів. Адже стихія повітря їх стихія, раптом відчують?

Ареліс зітхнула. Стільки всього треба було обдумати, а вона так марно витратила вечір.

Живіт відгукнувся протестуючим вогненним клубком, що ворухнувся десь внизу, нагадуючи про емоції, які викликав перевертень.

Що він мав на увазі? Що значить «не можна»?!

Зціпивши зуби, Ареліс поспішила до дому. Вона-то завжди вважала, що чоловіки не відмовляються від дівчат, згодних на близькість! Ну хіба тільки якщо сильно закохані... і то, для багатьох навіть це не перешкода затиснути десь у куточку гарненьку служаночку.

Труснувши волоссям, дівчина змусила себе викинути зеленоокого з голови. Не захотів – і не треба! Вона щось вигадає.

До речі, про служниць. У неї не було покоївки, останню довелося розрахувати ще в минулому році. Тільки економка Мірта, яка вела столичний будинок, поки родина залишалася в Виші. Вона ж готувала для Ареліс і декількох слуг, що здавна жили тут же: Жакка, свого чоловіка, який доглядав за стайнею, хлопчака-конюха, який пару років назад прибився, та так і залишився в будинку, і Ленсі, на якій лежало прибирання. На час прибуття гостей і прийомів Мірта набирала людей в місті, справедливо вважаючи, що виплачувати їм постійну платню занадто витратно.

Втім, з недавніх пір з побутовою магією Ареліс і сама справлялася легко. Заклинання чистоти постійно гуляло по дому, полегшуючи життя немолодий Ленсі, та й приготувати щось простеньке у відсутності Мірти не було проблемою. Дівчина давно навчилася справлятися з сукнями і навіть складними зачісками, але заявитися без служниці в королівський палац здавалося їй поганим тоном.

Правда, ніяких розпоряджень щодо цього вона не отримала, тому вирішила відкласти вирішення проблеми на випадок, якщо та виникне. Знайти служницю не так-то складно... хоча, хто з них погодиться їхати на Драконячі острови?

Набагато більше її лякала розмова з Міртою, точніше – необхідність розставання. Маєток у Виші давно вже не приносив колишнього доходу, Ареліс дуже сподівалася, що коли влаштується на роботу, зможе вибратися з цієї смуги невдач. Але, мабуть, не судилося.

– Де ж ви були, пані? – сплеснула руками Мірта, ледь дівчина переступила поріг власного будинку, з насолодою вдихаючи звичні запахи, що стали за останні роки зовсім рідними.

На кухні щось печеться, у вазі в передпокої – квіти, неодмінно свіжі, які постійно змінює Ленсі. І якийсь особливий, притаманний тільки рідній домівці світлий дух – спочатку вона сумувала за Вишем, а потім зрозуміла, що тут теж дім, і теж рідний. Тільки ось Тавора все немає і немає... але ж він неодмінно повернеться?!

– Вийшла пройтися, Мірта, – злукавила Ареліс.

– Без накидки, без плаща, ну що ж ви, лейс Ареліс, як же так?

– Ти ще не чула останніх новин? – зітхнула дівчина, проходячи в кухню. У плетеноиу кошику красувалися рум'яні булочки, і вона схопила одну, відчувши, як з плеча зникає тяжкість Санді. Впізнавши звичне житло, саламандра покинула безпечне місце.

– Яких таких новин? – примружилася Мірта, ставлячи перед господинею келих компоту. – Для чого вас викликали в секретаріат його величності? Що-небудь сталося?

– Сталося. Скоро все місто буде знати, – знизала плечима Ареліс. – На мене впав вибір, мене віддають заміж за його світлість Ратмира Гедеона кон Рунга, герцога драконівських островів та інше-інше, скільки у нього там титулів – не знаю.

– Та як же це! – сплеснула руками Мірта. – Ходили чутки, що прибули дракони, але ж не повинні були дівчину просити, зараз-то?

– А ось щось у них там не заладилося, знадобилася чергова... коза відпущення.

– Кажуть, Тьма все більше поглинає острова, стримувати її ніяк не можуть... Навіть ходили чутки, що прибули вони за жертвопринесенням...