24.07.

Елітний клуб Мисливців зустрів її спокійно. Два кам'яних вовка біля входу повернули голови, блиснувши очима. Ареліс завмерла від жаху, не уявляючи, як реагувати: коли входив Тавор, вони навіть не ворухнулись! Заплющила очі, чекаючи, що вони заричать, а то й кинуться на неї, але статуї лише завмерли в первісному положенні.

Відкривши одне око, вона поспішила ковзнути у двері, що відчинилися без видимої допомоги. Подивилась.

Великий зал потопав у напівтемряві. Попереду виднілася стійка бару, зліва і справа – відкриті двері в інші зали. Звідти долинали голоси, але тут було тихо і таємничо.

Він сидів за стійкою, спиною до входу. На якусь мить вона завмерла, відчувши якесь тягнуче, неясне почуття. Потужна, сильна спина, до якої уява чомусь так і домальовувала крила. Густе світле волосся, зв'язане у вільний хвіст. Ніби відчувши, незнайомець обернувся, блиснув зеленими, як у Тавора, як і у неї зараз, очима.

І Ареліс моментально зрозуміла – він. Її таємничий незнайомець, той, з ким вона проведе ніч. Подякувала душам предків, що привели її сюди – вона відчувала, що виявилася тут не випадково, ніби хтось із заступників нагадав про це місце і дійсно привів.

Незнайомець ковзнув по ній зацікавленим поглядом, але одразу ж відвернувся. Дівчина рішуче наблизилася, сіла на сусідній високий стілець.

– Раді вітати, таємнича незнайомка, – бармен з'явився з іншого боку стійки, поставив перед нею келих. Ведмідь, зрозуміла дівчина. І повадки, і голос, і навіть запах. Вона хоч і не перевертень, але чуття у неї сильне. – За рахунок закладу.

– Я шукаю когось, хто міг би розповісти про Тавора Белліні.

– Ох цей Тавор, скільки розбитих сердець залишив, – підморгнув їй ведмідь. – На жаль, красуня, його вже років п'ять тут не було. Базікають, виїхав на батьківщину перевертнів, та хіба мало що базікають. Може, скрасиш вечір нашому гостю, бо усф веселяться, один він тут вже годину нудьгує...

– Гостю? – серце Ареліс забилося в передчутті.

– Багато базікаєш, – похмуро обірвав красавчик бармена, і той, провівши пальцями біля рота, немов закриваючи його, усміхнувся:

– Мовчу-мовчу.

Ведмідь вперевалку відійшов, переключившись на клієнтів у куточку зліва.

– Альфу шукаєте? – поцікавився чоловік.

– Брата, – поспішила запевнити Ареліс. Не з того вона почала знайомство, ляпнула перше, що прийшло в голову, а хто цих перевертнів знає, вирішить ще, що чужа самка йому ні до чого...

Тавор ріс в Еджерсі, тому про устрій перевертнів вона знала мало – більше з курсу про раси і їх традиції, ніж з особистого досвіду.

Чоловік відвернувся, їй залишалося лише розглядати його профіль і роздумувати, чим зацікавити. Запитати, звідки він? Напевно не схоче казати. Запитати, чому сумує? Та яка їй справа. Чим менше вона буде про нього знати, тим краще. Адже їй треба тільки одне, а він...

Ареліс принюхалася, вловлюючи тонкий чоловічий аромат. Він дуже гарний, краще, ніж вона могла мріяти. І він, на відміну від більшості кавалерів, не викликав у неї неприязні.

– Прогуляємося? – рішуче перейшла вона в наступ. Стрельнула очима, з радістю виявила, що співрозмовник ковзнув поглядом у декольте.

– Це запрошення, вовчиця? – шепнув він, схилившись до її вуха.

Дівчину обдало гарячою хвилею – неймовірний чоловічий запах, що подіяв, ніби вона і справді була вовчицею. Сплеск енергії – напевно, він дуже сильний Мисливець. Присмак загадковості, від якого ноги зовсім непристойно мліли, а в животі раптом піднялося щось гаряче і тягуче.