Розділ 34.

Дві чоти, очолені Софі та Менестрелем, виступили в бік мортівських володінь з першими сутінками. Сонце остаточно сховалося за гірськими вершинами, поступаючись головуючим місцем яскравому місяцю, який далі супроводжуватиме запеклі бої під Зморишем. Що ж, зовсім скоро і нам йти вперед.

Спостерігаючи за Штурманом та іншими солдатами – я помічала, як збирається навколо стихійниці вітер. Її сила була хаотичною – повною протилежністю структурованому володінню стихією Лада. І лише зараз, порівнюючи елітного мага іннезького генерала, я могла сповна усвідомити могутність демона. Вітер не смів йому перечити, безумовно підкорюючись кожному бажанню володаря. В той же час, стихія дозволяла собі гратися зі стихійницею, змушуючи жінку підключати власний резерв для співпраці з норовливою енергією.

Напевне, мій контроль вітру був на ще гіршому рівні, але дещо рятував ситуацію голос стихії, отриманий у спадок від батьків. Якби не це – напевне, і не намагалася б підкорити незнайому магію, обмежуючись рунами та примарними брамарями. До речі, стосовно останніх.

Задумливо прикликала свою флейту, вдивляючись у спалахи атакуючих заклинань та щитів далеко попереду. Витончене, дерев’яне тіло музичного інструменту приємно холодило долоні, в очікувані нового сигналу від Северина. Але якщо сила примар, замкнена в іменних печатях, пульсувала від нетерпіння, то я знову боролася з власним хвилюванням.

Коли саме планується активація «ока Аттен»? Невже це станеться лише після прибуття військ, очолених генералами Івором Крут та Артеном Хорой? А що як ми помилились і Северин передав управління зброєю їм?

З сумнівом поглянувши на молодшого генерала, що стояв в сотнях метрів звідси, і спостерігав за полем битви з висоти гірського хребта, я похитала головою. Точно ні. Поступитися короною він міг запросто, а от передати владу над ритуалом іншим – навряд чи. Навіть зараз цей чоловік віддавав перевагу стратегії та контролю ситуації, не втручаючись в саму битву. І запуск «Кривавого ока» Буйтур теж контролюватиме – все ж, він був одним з тих, хто започаткував ці ритуали.

Черговий спалах ллатійського символу зі сторони штабу, спрямований в наш бік, наказав рухатися вперед. Затримуватися більше не було сенсу. Підхопивши поводи – осідлала свого коня та, разом з Сато, попрямувала за військами генерала Орти. Чоти, виділені Северином, мовчки слідували за нами, тримаючи напоготові бойові заклинання та плетіння магічних щитів.

Піхотинці йшли окремо і, за час, проведений поруч з нами, не сказали жодного слова, яке б не стосувалося наказу генерала. Цікаво, як саме тренують цих воїнів? Невже Буйтур усім влаштовує «іспити», не надто сумісні з життям?

– Я так розумію, ми виступаємо лише підтримкою для основних військ Орти? – запитала, прислухаючись до оточуючих звуків. Стукіт копит, тихе фирчання коней та синхронна хода солдат позаду дивним чином заспокоювали. Навіть бойові крики воїнів і гуркіт атакуючих заклять вдалині вже не так хвилювали.

– Так, – задумливо кивнув Сато. – Штурман з Менестрелем обійдуть їх, щоб провести загін Хороя за спини ворогу. Генерали саме мали підійти з північного сходу, тож, думаю, впоратися з мортівськими силами буде не складно.

– Хіба? – з сумнівом промовила у відповідь. – А мені здалося, що мортівці навмисне пропускають нас далі, ніби… блукаючі вогники, що заводять жертву у драговину. Ох же чорт…

– В чому справа?

– Згадала поезію знайомого графа де Ластар, про давній бій під Зморишем, – гмикнула, зацікавлено вдивляючись в бік південного сходу – десь там вже починалися непрохідні болота. Та чи дозволять нам побачити їх завчасно? Пам’ятається, в тих віршах покійного графа, хортівського товариша віконта Альризького, ілюзіоністи вдало спрямували ворожі війська в трясовину. – Якщо мортівці діятимуть за давньою тактикою – ми потонемо в болотах раніше, ніж усвідомимо ситуацію. Але я сумніваюся, що все буде так просто.

– Генерали не такі дурні, щоб просто завести солдатів у драговину, – вперто похитав головою Берсерк. – Та й картою користуватися вміють.

– Але раніше Іннез не вела бойових дій на цій території, – я знизала плечима. – До того ж, ви справді недооцінюєте мортівських офіцерів та різноманіття їхніх здібностей. – Активувавши аркан тиші, щоб приховати розмову від чужих вух, продовжила: – ти ж народився в прикордонному місті Іннез, на рівнині, вірно? Завдяки цьому тебе не змогли виявити генерали, як інших шпигунів. Але ти однаково недооцінюєш мортівську історію завоювань. Невже воїни, що так просто поступаються іннезькому напору, змогли б скорити князівство Красимир та знищити імперію Ллат лише за останні сімдесят років?

– Якщо ти про ілюзіоністів – генерал Торано Сейсхват також володіє цією магією, – заперечив напарник. – Думаю, і Буйтур, і Орта зможуть відрізнити навіяне від реального.

– Ти дещо плутаєш – генерал Торано здатна створювати фантоми, але ті не довго зберігають силу зображуваних людей, – я пригадала власний візит до палацу, влаштований ілюзіоністкою в парі з Ноелем. – Варто їй лише відволіктися – фантоми завмирають мовчазними ляльками. Наскільки я пам’ятаю з університетських лекцій – ілюзії набагато стійкіші, тоді як самі фантоми подібні міражам. Але не про це мова. Поглянь туди.

Я кивнула в бік мертвих тіл поодаль, що залишилися після першого зіткнення Млада з мортівцями. Зараз їх було значно менше, ніж десять хвилин тому. Так, солдати були справжніми, але майже половина з них виявилася гарною ілюзією. Схоже, тут не обійшлося без дорогих артефактів: накопичувачі та інформаційні схрони, які використовувалися в якості автономного управління магічними солдатами. Вони легко керували маріонетками і вдало обдурили чужинців.

Навряд чи це спрацювало проти генералів та еліти, але ілюзії вже виграли чимало часу для мортівських військ, непомітно віддаючи тим контроль над полем бою.

– Розумно, – гмикнув Сато, подумавши про те ж саме. – Хочеш сказати, загони генерала Хорой прийдуть не за спину ворогу, а будуть взяті в кліщі з обох флангів?