Розділ 32.

Як і казав Сато, столицю ми покинули за годину до півночі. Нічне небо затягнули хмари, ховаючи цілу армію від можливого ворога, і лише місяць іноді освітлював широкий тракт до кордонів з Мортом. Пальці, що судомно стискали поводи виділеного коня, ледь помітно тремтіли від хвилювання, поки наш загін мовчки слідував за Северином. Я все ще хвилювалася, і чим далі, тим лише сильніше.

За декілька годин до від’їзду, коли Берсерк пішов провідати наречену, до мене завітав помічник Буйтура. Солдат передав військову форму еліти, сухпайок та повідомлення від самого генерала, в якому йшлося про збори біля східної скелі через півгодини. Отриманий одяг являв собою темно-коричневу форму з міцного матеріалу, що складалася з утеплених брюк, чорної водолазки з високим горлом та жакету з гербом Іннез. Також до комплекту йшли зручні чоботи потрібного розміру.

Запізнення в мої плани не входило, тож до вказаного місця прийшла навіть трохи зарано. Я помітно нервувала перед зустріччю з Северином, не знаючи, якої реакції чекати через дії Лада. Все ж, демон зруйнував цілий маєток та навіть частину скелі. Але, як виявилось, хвилювалась я дарма. Генерал сам знайшов мене, проте звинувачувати ні в чому не збирався – навпаки, поцікавився, як самопочуття та поспішив далі. Що ж, так навіть краще.

І тепер ми повільно рухалися вперед від східної скелі. Зараз військо, – до складу якого входили піхотинці, особиста кіннота генерала та еліта, – вів лише Буйтур. Інші генерали доєднаються до нас дорогою, але, наскільки я зрозуміла, їхня тактика була далеко не простою. Якщо проти Морту водночас виступлять чотири генерали, ще й, ймовірно, завдадуть удару з різних сторін, а потім доєднаються ще двоє – хіба ворожі офіцери будуть здатні вистояти? Хоча, що я взагалі знала про стратегію рідного королівства?

Я навчалася на військового лікаря, який, взагалі-то, досить далекий від мудрості військової справи. Моє діло – поранених лікувати та надавати першу допомогу на полі бою, аби солдати вижили.

Якщо думати логічно – війна з Іннез не вигідна саме Морту, адже та була мало не природною фортецею через гірський ландшафт, тоді як наші рівнини мало що могли протиставити ворогу. Он, хіба що драговину навколо Змориша. Хоча, в мортівських степах ще й ліси доволі часто зустрічаються, а в них можна сховати повноцінні загони та загнати в пастку самовпевненого ворога.

Проте, більше мене цікавило те, наскільки далеко мортівці готові пропустити вороже військо. Ймовірно, завдяки шпигунській павутині, офіцери вже чимало дізналися про можливу тактику князівства Темряви, але навряд чи цього вистачить для перемоги. А якщо Аврора казала правду – іннезцям достатньо лише зайти на чужу територію, щоб знищити цілий народ.

Та й попередня окупація Хорту, як і декількох інших міст та малих поселень, здавалася надто легкою. Можливо, через мій сон, завдяки якому я бачила події лише з моменту вторгнення в рідне місто, але це однаково не втішало.

Загалом, йшли ми досить довго, іноді женучи коней галопом через рівнину, але до гірського хребта дісталися вже з першими сонячними променями. Саме тут до нас доєднався молодший генерал Млад Орта зі своєю елітою та військом. Де були війська Івора Крут та Артена Хорой разом з ними самими – я не уявляла. Той же Лель Межибор, як виконуючий роль державного ката, був змушений затриматися в Іннез разом з Вереном Браздом, щоб повністю очистити країну від можливих шпигунів.

Спустившись до гірського перевалу, я спішилась, як і решта еліти, разом з кіннотою. До цього часу генералам вже встигли встановити похідні шатри, в одному з яких ті й перебували – для обговорення наступних дій та координації військ, тож ми могли перепочити від довгої та виснажливої дороги.

Берсерк про щось розмовляв з незнайомими солдатами, тож я могла відпочити в тиші й розім'яти затерплі, після верхової їзди, кінцівки. Чим, власне, і зайнялась.

Роззирнувшись – помітила Фенікса, що сидів біля багаття. Гірський виступ приховував як чоловіка, так і вогонь з трьох сторін, і мав досить затишний вигляд. Перехопивши мій погляд, брюнет кивнув на вільне місце поряд, запрошуючи доєднатись. Що ж, непогана можливість якось зайняти себе, аби не стовбичити поряд з конем, що випасав рідку траву. До того ж, деякі піхотинці вже несли просо та воду втомленим тваринам.

– Хвилюєшся? – раптом запитав Фенікс, щойно я сіла поряд. За увесь час мого перебування в Іннез, в ролі повноцінного члена еліти, я вперше чула його голос. Глибокий та доволі низький, він був приємним на слух.

– Хіба що трохи, – знизала плечима, простягаючи руки до багаття. – Мені не доводилося раніше приймати безпосередню участь у бойових діях. Лише одного разу, коли допомагала людям з Асте у рідному місті, але й тоді… все якось вийшло само собою.

– Я чув про той випадок, – кивнув брюнет. – До речі, я Ярош. Здається, зі справжніми іменами тобі легше.

– Є таке, – ніяково усміхнулася. – Приємно познайомитися. А чому ти сам тут?

– Сирена вирішила трохи поспати перед наступом, а Штурман соромиться показатися тобі на очі, – Ярош усміхнувся у відповідь. Помітивши мій подив, пояснив: – все через отруту василіска. Коли ти втратила свідомість на останньому тренуванні – Софі перелякалася найбільше. Вона дійсно не використовувала нічого небезпечного, що могло б серйозно нашкодити тобі чи Берсерку. Винним виявився Менестрель, що підмішав зайвого. Та й він своє вже отримав – спочатку від розлюченого демона вітру, а потім ще й покарання від Северина прилетіло. Наші лікарі дуже поспішали поставити цього дурня на ноги, тому що стратегію міняти було пізно, а еліта задіяна на головних точках.

– Навіть не знала про це, – розгублено промовила. – Та я все одно не злилась на Софі – мені здається, ми й повинні були викластися на повну під час останнього тренування.

– Ти тверезо мислиш, – гмикнув Фенікс. – Гаразд, відпочивай, поки є час. За декілька годин будемо вже займати позиції, а далі буде найтяжче.

– Чому?

– Мортівці не чекатимуть на нас у затишних містах чи селах, – пояснив чоловік. – Вже зараз відчувається вогонь їхньої магії на відстані не більше двох миль звідси. Будь готова, бій почнеться ще вночі.