Розділ 30.

Пробудження після нещодавнього видіння виявилося досить важким – скроні прорізав пульсуючий біль, а в очі ніби піску насипали. Але, окрім загальної слабкості та ломоти в тілі, більше нічого не турбувало. Ймовірно, хтось вже допоміг до кінця прибрати отруту василіска і завершити моє лікування – на місці минулих поранень виднілися лише світло-рожеві шрами. Та й замість зіпсованого одягу на мені виявилася нічна сорочка.

Дивно, що руни не змогли деактивувати чужорідну рідину – в собі я була впевнена, навіть за тих критичних умов, в яких опинилася напередодні. І все ж, це більше походило на експериментальне поєднання отрут, ще й у ідеальних дозах – тільки так аркан міг повністю очистити вплив однієї речовини і не помітити іншу.

Насилу розплющивши очі, я дочекалась, коли зір проясниться і помалу роззирнулась. Помітивши знайомі стіни та стелю – видихнула з полегшенням. Не знаю хто мене сюди доправив, але зараз я була рада опинитися у своїй спальні на другому поверсі подарованого Северином дому.

В кімнаті нікого не було, тож, пересиливши слабкість, я повільно піднялася на ноги й пройшла до вікна, за яким вирувала справжня негода. Ні, не заметіль – снігу майже не було, а от вітер був безжальним, гнучи молоді дерева до самої землі. На широких вулицях я не помітила жодної живої душі, що й не дивно. За такої погоди ніхто не суне носа за власний поріг.

Штовхнувши віконні стулки – на мить затримала повітря в легенях, щойно холодний вітер вдарив в обличчя. Дихати було важко через сильні потоки стихії, але це зараз турбувало мене найменше.

– Ладе, будь ласка, прийди зараз, – голосно позвала, та відповіді так і не отримала. Натомість вітер спробував відштовхнути мене в кімнату, щоб зачинити вікно, але не зміг – я трималася досить міцно. – Навіть не намагайся – не відійду, поки ти не з’явишся! Будь ласка, Лад…

Важко навалившись руками на підвіконня через втому, я не одразу помітила, коли саме стихія відступила. Вітер більше не рвався в кімнату, не намагався відштовхнути мене чи вирвати віконні стулки. Навіть навпаки – піднявши голову, я помітила таку собі кишеню, що огортала усе вікно і деяку частину простору за ним. Саме вона відділяла мене від вируючої негоди на вулиці.

Але не це зацікавило мене – прямо навпроти, саме за межею повітряної кишені, сяяли яскраві, сірі очі як раз на рівні мого обличчя. Демон не збирався матеріалізовуватись, просто дав зрозуміти, що прийшов. І я розуміла його лють, що вплинула на тропосферу над усією столицею, як і небажання демона з’являтися переді мною у звичному, матеріальному втіленні.

– Пробач, що не покликала тебе, – промовила, не відводячи погляду від сяючих очей. – Ладе, я досі не звикла, що можу покластися на когось іще, крім самої себе. Коли еліта атакувала – я навіть не встигла подумати, а вже потрібно було захищатися. І про брамарів вчасно не згадала – Тур сам виліз, коли Сирена спробувала зруйнувати мій зв’язок з примарами. Не мовчи, будь ласка, скажи вже щось. Хоча б накричи, тільки не йди зараз.

Важкий погляд демона декілька ударів серця ніби намагався пропалити в мені дірку, але за мить срібне сяйво потьмяніло. Лад наблизився до вікна, увійшовши за повітряний бар’єр, і повільно матеріалізувався.

Я сама не помітила, як почала уважно розглядати чоловіка – мене хвилював його стан, особливо після нападу на Буйтурівський маєток. Так, Лад був не простим свідомим духом, але й у вороги він собі взяв не аби кого. Все ж, генерал був разом зі своєю елітою, чиї здібності я сповна оцінила ще до того, як втратила свідомість.

– Зі мною все добре, – закотив очі демон, щойно зрозумів, про що я думаю. – Ти переоцінюєш цього генерала, чесне слово. І жахливо недооцінюєш мене.

Я лише слабко усміхнулася на його буркотіння, натомість одразу обійняла Лада, щойно той опинився в кімнаті. Від несподіванки дух завмер, але згодом несміливо пригорнув мене ближче до себе, стихією зачинивши вікно позаду. Печать Сомо, залишена після ритуалу заручин, знову приємно пульсувала на зап’ясті.

– Це не так, – тихо відповіла, з насолодою вдихаючи морозний запах. – Я не недооцінюю тебе, просто жахливо хвилювалася.

– Обережно з такими заявами, – усміхнувся демон. – Закохаєшся ще, як тебе потім заміж видавати? Ці кляті боги мені тоді точно життя не дадуть.

– Байдуже, – глухо промовила кудись в плече Лада. – Заміж я все одно не хочу, а божі думки мене й раніше не дуже хвилювали. Чи ти раптом вирішив слідувати правилам, які постійно порушував?

– Скарлет? – здивовано простягнув чоловік, трохи відсторонившись, щоб поглянути на мене. – Я… подобаюсь тобі?

– Так дивуєшся, ніби це щось надзвичайне, – ніяково буркнула у відповідь. Хотілося сховатися від цих уважних очей, чиї зіниці потрохи танули, поступаючись м’якому сріблу, що затягувало усе яблуко, але мені не дозволили. Неочікувано теплі пальці легко торкнулись щоки, не даючи відвести погляд від гарних, хижих рис навпроти. – Ти мені подобаєшся, Ладе. І мене дійсно не обходить заміжжя чи плани якихось божеств на моє майбутнє. Не хвилюйся, це мої почуття і я не турбуватиму тебе…

…через них.

Договорити демон мені не дав, раптово торкнувшись моїх уст своїми гарячими та сухими. Поцілунок, зовсім не схожий на попередній, затуманював свідомість, при цьому залишаючи всі органи чуття надто чутливими. Морозний запах, за яким ледь вгадувалися вишневі ноти з домішками деревини, викликав легке запаморочення, діючи на мене подібно легкому наркотику. Майже так само, як тоді, біля Селени.

Жадібні дотики губ Лада не дозволяли тверезо мислити чи усвідомити можливі наслідки. Зараз мене хвилював лише демон, що так раптово увірвався в моє життя і став невід’ємною його частиною.

Навіть якщо це означатиме остаточну зміну моєї долі та смерть у майбутній війні – я не шкодуватиму. В моїх спогадах залишуться теплі моменти з друзями, батьками, Ладом, дядьком Томасом та маленьким Севастіяном.

– Скажи це ще раз, – важко дихаючи, попросив демон. Він відсторонився зовсім трохи, ніжно торкнувшись своїми устами моїх, після чого повільно спустився легкими поцілунками до шиї, розпалюючи чутливу шкіру ще сильніше.